Олена Гуменюк ■ ІСТОРІЯ ■ №45, 2022-11-06

У ХХ столітті гривня вводилась в обіг двічі. Вперше в 1918 році, вдруге – у 1996-му. Центральна рада 1 березня 1918 року прийняла закон про запровадження нової грошової одиниці – гривні. Але остаточно гривня стала національною валютою уже після проголошення незалежності, та й тоді не одразу. Чому довелось чекати 5 років перш ніж ввести в обіг українську грошову одиницю?

На це питання є кілька відповідей. Більшість із них пов’язана із нестабільною економічною ситуацією в країні та розривом із радянською системою. Власне, курс на запровадження національної валюти і відхід від рубля було проголошено ще в Декларації про державний суверенітет в липні 1990-го. Але одна справа ‒ проголосити, а інша справа ‒ перейти.

20 березня 1991-го Верховна рада УРСР оголосила розташовані на території України банки власністю республіки та утворила на базі Українського республіканського банку Держбанку СРСР Національний банк України (НБУ). Вже наступного місяця низка парламентських комісій  розпочала роботу над ескізами нових українських грошей, номіналом ‒ 1, 3, 5, 10, 25, 50, 100 гривень. 14 листопада 1991  р. Президія Верховної Ради прийняла постанову «Про національну валюту в Україні», яка передбачала ввести в обіг гривню вже у першому півріччі 1992-го. Постановою також зазначався перелік видатних діячів історії та культури України, портрети яких планувалось помістити на лицьовій стороні банкнот. Над їх художнім оформленням працювала група художників на чолі з Василем Лопатою.

Рішення про запровадження власної валюти отримало підтримку в суспільстві, адже радянський рубль на той час вже втратив свої позиції. Падіння цін на нафту та економічні прорахунки  роками підривали планову економіку. Товару катастрофічно не вистачало, ціни, визначені державою, були заниженими, в той час, як справжній ринок ще нелегально, але вже працював. От тільки із середньою радянською зарплатою на ньому робити було нічого. Дефіцит бюджету сягнув астрономічних сум, і керівництво радянського союзу вдавалося до відчайдушних спроб отримати кредит.

«Я пішов до Кравчука, який тоді ще був головою Верховної Ради, і попросив написати листа до Міжнародного валютного фонду (МВФ), що ми виходимо зі складу радянського союзу і відповідно всі прохання СРСР позичити їм гроші, а тоді МВФ їм теж давав кошти, будуть нелегітимними. Так і відбулося: був колосальний дефіцит, який у союзі оцінювали в 50 мільярдів доларів. Я пам’ятаю збори МВФ у Бангкоку, тоді я вийшов на трибуну і заявив, що всі намагання пана Явлінського отримати гроші для радянського союзу є нелегітимними, бо Україна сама хоче ввійти до фонду. Вони тоді просили 25 мільйонів доларів і їм відмовили, про це писали всі газети світу», – згадує заступник голови Національного банку України у перші роки незалежності Олександр Савченко.

Таким чином розпад СРСР, неминучий крах його економіки та вибір власного шляху розвитку, призвів до розбудови незалежної економічної системи, основою якою мала стати національна валюта. Однак, і тут все було непросто. Одностайності серед депутатів Верховної Ради не було щодо назви валюти. Частина з них виступала за «карбованець», але гору взяли прибічники «гривні». А от найбільше дискусій точилось серед законодавців з приводу зображень на банкнотах.  Найбільш гаряче обговорювали постать гетьмана Івана Мазепи. Чим менша купюра, тим більш консолідованим має бути діяч, тобто ніхто проти Ярослава Мудрого та Тараса Шевченка не виступав. Але боролися за те, щоб там були українські лідери. Також депутати намагалися вставити свої портрети. 

Коли питання назви, номіналу та дизайну були узгоджені, постали нові виклики ‒ де друкувати національну валюту?  Обладнання для друку грошей Україна не мала, тож щойно призначений послом в Канаді Левко Лук’яненко попросив про допомогу діаспору. Як наслідок, перші гривні за часів незалежності України були видрукувані у Канаді компанією «Canadian Bank Note Company» (номіналом від однієї до двадцяти), а номіналом 50, 100 та 200 гривень – британською «Thomas De La Rue Company Limited».

Введення в обіг гривні, заплановане на літо 1992-го, довелось кілька разів відкладати через гіперінфляційні процеси, які охопили Україну після розпаду радянської фінансової системи. Їх не зупинив і вихід України з рубльової зони у листопаді 1992-го: так у 1993 р. рівень інфляції становив 10156%, у 1994 ‒ 401%, у 1995 ‒ 182%. Курс купоно-карбованця, який перебував в обігу тимчасово від 1992-го, вдалось суттєво стабілізувати лише в 1996 році (інфляція у першому півріччі склала 30%). Це дало підстави президенту України Леоніду Кучмі 25 серпня підписати указ «Про грошову реформу в Україні», якою передбачалось з 2 по 16 вересня введення «в обіг визначеної Конституцією та іншим законодавством України національної валюти України, якою є гривня та її сота частина копійка».

До 2 вересня на нову валюту були перераховані всі ціни, тарифи, банківські вклади, зарплати, соціальні виплати тощо. Протягом наступних двох тижнів з обігу було вилучено 311 трильйонів купоно-карбованців, які за курсом 100 000 до 1 були обміняні на гривні у банках, понад 10 тисячах спеціально створених обмінних пунктах та поштових відділеннях. З 17 вересня 1996 р. гривня стала єдиною законною грошовою одиницею України, офіційний курс якої НБУ встановив на рівні 1,76 гривні за 1 долар США.

«Цей момент обрали не випадково, бо у 1996 році економіка почала відходити від бартеру, гроші з’явилися в обігу і були затребуваними. Напевно, цей період стабілізації був вирішальним для введення національної валюти. Одним з аргументів необхідності введення гривні було ще й те, що купоно-карбованець почали підробляти, ми отримували інформацію про це від Служби безпеки України, яка показувала, що ці масштаби набирають загрозливих обертів. Я допускаю думку, що сусідні країні теж могли бути до цього причетними, тому це був ще один з аргументів, чому гривню ввели саме у 1996 році», – згадує заступник управляючого Київської регіональної дирекції Національного банку України Юрій Блащук. З іншого боку, відтермінування запровадження гривні дало можливість добре підготуватися. Браку готівки, який часто буває при грошових реформах, Україна не відчула.

З появою у березні 1994-го власної банкнотної фабрики в Україні було створено Банкнотно-монетний двір НБУ, який того ж року почав друк гривні т. зв. «другого покоління» і 22 серпня 2001-го в обіг було введено банкноту номіналом 200 гривень. З 2004-го почалось вилучення купюр попередніх випусків і їх поступова заміна на гривні третього (в ряду яких 15 вересня 2006-го з’явилась банкнота номіналом 500 гривень), а з 2018-го ‒ четвертого покоління.

Поділитися: