Борис Лемківский ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №18, 2021-05-02

Воскуваня яєц єст старинным ищы перед християньскым звычайом. Писанка была в нас скорше, а пак аж зачали сме сьвяткувати Великден. Не буду доводил, што было старше. Яйце присутне єст в загальнолюдскiм культурнiм жытю и то не лем в християньствi.

Фото Володислава Грабана

Зачнеме од свого подвiрця, його найлiпше знаме. Гнешня лемкiвска писанка єст християньска и така лем наша, медже iншыма, одраз мож єй познати. Кєд лем єй вздриме, серце само пiдповiст, же она єст наша. В гнешнiм сьвiтi iснiют рiзноманiтны писанкы, а часом то аджи трудно iх так звати. Кєд лем надыйти має час Великодня  –  видно iх всядываль. Маленькы в крамничных выглядах, а великы на улицях и пляцях. В музеях, рiжных ґалериях и iнчых прерiжных салях маме выставы писанок. Од разу видно, же то яєчны сьвята, же без них наш Великден ся не обыйде.

Не знам ци тоты пооклеяны плястиковыма взористыма кошельками (котры наложены на зварене, горяче ищы яйце сами красьнi го щiльно пообнимают) писанками мож звати. Вiрний єм традициi, за то такы ся мi нияк не подабают. Не мам iх за писанкы, лем крашанкы, бо писаны не сут. Сам iстинных лемкiвскых писанок ниґда-м не писал, перше писали iх мама, пак жена, а тепер жена з дiвком. Мi тота штука не удає ся так як iм. Лем на маминых з маленькых кропочок и крисочок розтопленого воску (шпильочком наношеного на тепле ищы яйце) робили ся колiчка и пiвколiчка. Часом мож на них вздрiти голузку з багнiтками або дакого квiточка. Велич iхньой красы залежыт од фантазиi пишучого и позераючого на писанку.

Символiка писанкы

Колесо, ци пiвколесо на яйци голосит барз важну вiстку, єст символом досконалости, котра проявлят ся во вiчных, неустаючых змiнах, якы цiлий час в нашiм жытю заходят. Колесо єст символом Бога и то не лем християньского. Ісуса Христа в дни Його Рождества зовеме Сонцем Правды, бо сонцю юж давно чловек оддавал чест яко богу. Зато Ісуса Христа зовеме Правдивым Сонцьом, адже Правдивым Богом, Єдиным Богом. Колiчка на Великодных писанках мают нам тоту правду на памят наводити. Писанкы з колiчками, бесiдуют, же Бог не гмер на крестi. Не богохулю, на крестi гмерат лем Iсус-чловек, а Христос, адже Сын Божый (А и Ω) цiлий час жыє. Бог не гмерат, за то на старинных iконах все з креста смотрiл на люди, жывий до Аду з Ісусом зышол. Правда, на латиньскых образах того не видиме. Предвiчний Бог iснує так як iснувал, хоц мы Го не видиме, так як и жытя в яйци, хоц добрi знаме, же оно там єст. Бог фурт єст тым самым Богом, змiняме ся лем мы.

Бесiда яйця

Яйце само в собi єст недосконалом кульом, але ся качат. Катуляня не єст ту найважнiжше (о тiм пoбесiдуємe iншым разом), важнiжше єст тото, же з малого яйця, кєд ся го фурт в теплiм буде тримало, може выклюти ся нове жытя. Запертого в нiм жытя нихто не видит, бо оддiлят го од нашого зору шкаруплина. Яйце має в собi вшытко, што потрiбне єст до сотворiня нового жытя. Од сьвiта потрiбує лем тепла. Хыбаль за то яйце присутнє єст в культурi чловека жыючого в рiжных сторонах сьвiта, крыє в собi тайну нового жытя. Єст мале и деликатне, а и так выклює ся з нього курятко або iнше пташа. За то яйце вынесено до рангы символю нового жытя и то не лем в нашi культурi. Первiсний чловек скорше дикiй курi яйця пiдберал, а пак аж освоiл єй ґу собi. Кєд чловек ищы не сiял и не орал ани не мал ищы жадной худобы, то найдене яйце неєдному выголоднiлому чловекови ратувало жытя. Адже мож повiсти, же яйце єст з чловеком  од нащада сьвiта.

О праписанцi

Писанкы в жытю чловека присутны сут од правiка, быти може за то, же нашы пра пра дiдове зачали роздумувати над своiм жытьом, одкале ся взяло и што ся дiє з чловеком, кєд туземне ся скiнчыт. О тiм, же писанка єст старша од Великодня, бесiдуют звычаi з ньом звязаны. Нашы писанкы сут передхристияньскы и словяньскы, Грекы, Ґерманцi, ци Італяне такых як нашы не мают. Колиси справдi вiрил єм, же писанка єст лем християньска, то справка родичiв. Кєд єм был хлопчыском, мама оповiдали мi, же вартiвникы поставлены при надгробным камени (пильнуючы, жебы нихто не выкрал з гробу тiла Iсусового) мали iх в мериндi. Тримали цiлонiчну сторожу, але зморены тяжком службом поснули. Кєд над раном отворили очы, камiн был одсунений, а грiб порожнiй. Злякали ся ищы барже, кєд вздрiли, же зварены яйця котрыма мали ся пожывити, мают шкарупкы в рiжных кольорах. Родиче повiдали, же Воскресший Сын Божый так iх покрасил,  за то и мы тепер iх так красиме.

О християньскiй писанцi

То лем легенда, але не дармо бесiдуют, же в легендах все дримле зеренце правды. Яйце справдi єст символом одродженого жытя, а для нас оно єст символом Воскресiня Христового и нашого, бо вiриме, же Сын Божый народжыньом своiм принизил Себе, жебы нас спасти, вывести з Дому Неволi. Сын Божый не лем пришол до нас, Вiн принял нашу плоть (наше тiло), невинно страждал, Вiн аджи жытя своє за нас оддал. На стрiчу зо смертьом пiшол, жебы сме  мы могли разом з Ним, а радше в Нiм воскреснути. Прецiн не раз повiдал, же што зробиме (або не зробиме) чловекови найменшому жыючому посеред нами, Богу тото робиме. Писанка єст наша, має словяньскi родовiд. Знам несловяньскы народы тiж в Великден яйцями ся обдаровуют, лем же iхнi сут з чекуляды. Лем нашы писанкы сут воском „батканы”, гуцульскы не повiм тiж сут гарды, але драпаны. Гнеска в добi iнтернету аджи не треба ниґде iздити, жебы вздрiти писанкы Словакiв, Бiлорусинiв, Чехiв, Полякiв, ци дакых iншых словяньскых народiв.

Писанка писанцi нерiвна

Писанка єст мала и велика. Маленкы складаны сут до кошыкiв зо сьвяченином, а пак выкладаме iх параднi на столы. Великы в Великден параднi стоят на неєднiм мiстецкым пляцу, ци перед даякым урядом. Деякы стоят през цiлий рiк, єдна в Коломыi в Украiнi, друга в Vegreville в Канадi, в провiнциi Альберта, але тiж нашы єй поставили. Третю Литовцi высоко на колюмнi во Вiльнусi поставили, хыбал юж в ХХІ столiтю. Друга стоiт од 1974 рока, мiсто так ушанувало 100-лiтя заснованя канадской Королiвской кiнной полiциi, котра дбала о безпеку и нашых емiгрантiв. Єст найбiльшым памятником писанкы в цiлым сьвiтi. Канадска писанка высока єст на 10 метри и хыбаль єст найтяжшом писанком сьвiту, важыти має понад 2 тоны.

Фото Володислава Грабана

Коломыйский музей писанкы

Коломийска єст молодша, поставлено єй правi, же на порозi ХХІ столiтя, але єдина в своiм родi, другой такой в цiлым сьвiтi не найдете. Коломыйский музей писанок збудувано в 2000 роцi, прибрало вид писанкы. Кєд цiкавит вас писанка, то коло  Коломиi не можете перейти обоятно. Як зайдете до того музею, то так якбысте цiлий сьвiт до окола обiхали. Вздрите там писанкы з цiлого сьвiта, з Ізраiля и з Кытаю, з Єгыпту и з Кенi. Лемкiвскы и польскы тiж там сут, а найбiльше гуцульскых, музей прецiн збудувано, жебы торжественнiжше одсьвядкувати коломыйский Фестиваль гуцульской культуры. Кєд мотузы, котрыма повязала нас коронувана бiда, спарцiют (або мы змiцнiєме в собi на тiвко, же iх сами на стрямбы порвеме), кєд сте там ищы не были, конечнi ся выберте.

Писанка на выставi

Часом пiд носом маме в великоднiм часi даку цiкаву выставу писанок, лем о нi не знаме. Два рокы тому трафил єм на таку в Свиднику на Словакох.  Оказало ся, же єст органiзувана што рока, же мiсцевы творцi вказуют там своi прекрасны писанкы, на слово не мусите мi вiрити, же єст там на чiм око завiсити, скоро з той величезной сали не даст ся выйти. Душа радiє там не лем писанками, мене зацiкавил и долгий робочий стiл заставлений знарядьом потрiбным до воскованя яєц. В будны, шкiльны дны роблят  варштаты писаня писанок, адже Украiньскiй музей в Свиднику не лем показує традицию, але єй плекат. Школярi вчат ся старинных технологii писаня яєц. Вшытко, што потрiбне до писаня по яйцьох – жде, адже начынка з кольоровыма восками, шпильочкы погбиваны в коротiцькы патычкы, безпечны пiдгрiвачкы до воску и фарбы. Вiдiли сме там не лем прекрасний ефект нелегкой працi (прекрасны рiжного рода писанкы), але и варштат iх творця. Тiшыт ня тото, же завдякы такi працi музею, традиция не гмре разом з нами, буде жыти в молодiм поколiню и стане ся iх традицийом.

Не лем Лемкам пiд розвагу

Пiдповiм, а знам то зо свого подвiрця, тоты, котры воскуют ци баткают яйця, най не тратят часу на продукуваня iх копами. Тоты, котры купуют готовы, най не тратят грошы на купно пiл копы. Памятайме, жебы и тота, хоц бы лем єдна и найкраща – символь Великодня – не розсiла ся на  мiсци належным лем Воскресшому.

Най традиция жыє, а Бог най воскресне в нас, чого Вам и собi жычу.

Поділитися:

Категорії : Bez kategorii, Лемки

Схожі статті

Олександр Венгринович: «”Дзвони Лемківщини” єднають»

Наталія Пасічник ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №22, 2021-05-30 Олександр Венгринович – голова організаційного комітету фестивалю «Дзвони Лемківщини», який щороку відбувається на Тернопільщині. – розповідає...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*