Анна Вінницька ■ ОСВІТА ■ №5, 2024-02-04

Кошалінська політехніка – важливий науковий осередок Помор’я. Сьогодні вона нараховує понад 3,5 тисячі студентів із регіону та з-за кордону. До цього варто додати ще докторантів (в українській системі освіти – аспірантів). Після початку повномасштабної війни тут також навчаються й українці.

– Українські студенти – важлива частина спільноти нашої політехніки. Вони були нею ще до вибуху повномасштабного вторгнення в Україну, оскільки в нашій місцевості вже жили мігранти, діти яких вирішили в нас навчатися, – каже Кшиштоф Васілевський, проректор із навчальної роботи Кошалінської політехніки.

Він підкреслює, що політехніка від перших днів російської агресії реалізовує різноманітні проєкти на підтримку українських студентів. Саме цей виш одним із перших відгукнувся на їхні потреби – студенти, які у зв’язку з війною не могли далі навчатися в Україні, прибули до Кошаліна вже в березні 2022 року.

– Думаю, нам усім важко усвідомити масштаб проблем, з якими щодня стикаються українські студенти, оскільки внаслідок війни вони зазнали величезної трагедії та травми. Тому намагаємося їм допомагати всім, чим можемо. Багато студентів спочатку погано володіло польською мовою, і політехніка одразу організувала навчання польської та забезпечила психологічну підтримку. Тим більше тішить факт, що студенти з України дуже добре вчаться. Вони зацікавленні не лише наукою, але й долучаються до університетського життя. Багато з них є членами студентського парламенту чи різноманітних кіл, – наголошує Кшиштоф Васілевський. 

Сергій Якубів потрапив до Кошаліна зі Львова після повномасштабного вторгнення. Нині він навчається на другому році напрямку «інформатика», а раніше цей же предмет вивчав на першому курсі Львівської політехніки. Після початку великої війни протягом тижня хлопець мешкав у Польщі близько до українського кордону.

– Я міг повернутися в Україну або поїхати до Кошаліна, де живе моя тітка та двоюрідний брат. І врешті вирішив приїхати сюди. Це мало бути всього на кілька місяців, а вийшло вже майже два роки, – розповідає Сергій.

Оскільки у Львові він вивчав інформатику, вирішив піти на такий же напрям і до Кошалінської політехніки. Найбільші труднощі виникли саме через незнання польської мови, зокрема технічної термінології. Від перших днів хлопець вивчав польську в мовній школі «Мануфактура успіху», а згодом – на курсах, організованих політехнікою. 

– Знову почав із першого року, бо хотів краще вивчити мову. Спершу відчував мовний бар’єр, тому навчання в Кошалінській політехніці вважав певного роду викликом. Сьогодні вільно розмовляю польською й те, що даю раду з навчанням за кордоном, сприймаю як успіх, – згадує Сергій.

Проте студентський досвід в українському виші полегшив йому адаптацію:

 – Можливо, тому що у Львові я вже був студентом політехніки, попри мовний бар’єр, початки в Кошаліні не стали аж такими важкими. В Україні ми мали подібні предмети, і навчання тут мені здається легшим, ніж у Львові. Напевно, через те, що в Україні пішов вчитися одразу після середньої школи, а тут – уже старшим. 

Сергій мешкає в гуртожитку й дуже задоволений студентським життям. Каже, що воно всюди однакове: треба вчитися, складати іспити й часом можна зустрітися на вечірках. Відрізняється лише досвід українських студентів – у Кошаліні навчається молодь із різних міст, зокрема східних, розташованих близько до росії та Білорусі. У їхніх розповідях живе війна – домівки деяких зруйновані, інші втратили когось близького.

– Мені страшно про це слухати, бо сам приїхав зі Львова, моя родина – у безпеці. А тим часом мої знайомі не мають куди повернутися, їхні міста бомбардують та знищують, – говорить Сергій.

Українці навчаються чи не на всіх напрямках Кошалінської політехніки. Однак найбільшим зацікавленням користуються політичні науки, архітектура та дизайн інтер’єру. Також інформатика, механіка й машинобудування, енергетика, деревообробна промисловість (філія – у Щецінку).

Вікторія Віденська, яка до Кошаліна приїхала п’ять місяців тому, стала студенткою першого курсу дизайну інтер’єру, де навчається ще кільканадцять інших українців. У Польщі дівчина живе близько п’яти років. Раніше мешкала в Тарнобжезі, Варшаві, а сама вона  родом з Одеси.

– Вирішила вступати до Кошаліна через близькість до моря, погоду та гарних людей, котрі тут живуть. Мені подобається, що це невелике місто, – каже Вікторія.

Вона не може жити біля улюбленого Чорного моря, тому вирішила приїхати до Балтійського. У Кошаліні, де спокійно й затишно, дівчина живе дуже добре. Це польське місто нагадує їй Одесу, й Вікторія вдячна ректору політехніки, що може тут вчитися.

– В Одесі вже не маю нікого – мій батько не живе, він помер раніше на війні, а мама мешкає в Австрії. У рідному місті залишилося лише порожнє помешкання. Тут я живу в гуртожитку й дякую за те, що в мене є дах над головою, маю, де спати й що їсти. А майбутнє в моїх руках. Коли закінчу «архітектуру», сама зможу побудувати собі дім, – розповідає дівчина, якій усього 17 років.

Вікторія постійно стежить за тим, що відбувається в Україні, телефонує до товаришів, щоб дізнатися, як вони. Українська студентка хотіла б мати власну фірму, завдяки якій зможе спершу допомагати Польщі, яка її прихистила, а згодом поїхала б в Україну.

– Завершивши навчання, дуже хотіла б повернутися в Україну й допомогти відбудовувати мою батьківщину: могла б проєктувати будинки чи інші споруди. Там залишилися мої знайомі та друзі. А обрала такий напрям навчання, бо вся моя родина – це архітектори, – каже Вікторія. 

Александра Ґолдин-Вітковська, заступниця декана з навчальної роботи факультету архітектури й дизайну, поділилась своїми спостереженнями про молодих українців: 

– Зараз на факультеті архітектури та дизайну навчається близько п’ятнадцяти українських студентів. Потрібно віддати їм належне, оскільки вони вже мають досвід творчої діяльності. Деякі з них закінчили художні школи, і їхня майстерність дуже помітна. Ми дуже задоволені студентами з України. У них інша культура праці: вони дуже концентруються на завданнях, що стоять перед ними. Українські студенти добре взаємодіють із польськими. Хоча в перші місяці відчувався мовний бар’єр та непевність, протягом наступних їм вдалося віднайти себе в університеті. 

Викладачка звернула увагу і на той факт, що студенти з України більше, ніж їхні польські колеги, цінують фольклор та регіональні культури, пишаються ними. Це помітно з їхніх робіт. Українські студенти допомагають одне одному, серед них відчутна атмосфера взаємної підтримки.

– На жаль, щодня на їхніх обличчях помітний смуток, задума. Відчувається зниження концентрації, бо не всі приїхали сюди зі своїми родинами. Буває, що в Україні залишився батько, брат або дядько, – розповідає Александра Ґолдин-Вітковська.

У 2022/2023 навчальному році в Кошалінській політехніці навчалося близько 200 українських студентів. Зараз же їхня кількість становить понад 230 осіб. До політехніки також вступають студенти з Білорусі, але їх не так багато порівняно з українцями  – на сьогодні це всього кільканадцять осіб. Найбільше молодих білорусів приїхало у 2020 році на хвилі репресій після протестів, що відбулись внаслідок президентських виборів, сфальсифікованих Олександром Лукашенком. Тут перебувають теж студенти за програмою «Еразмус». Як підкреслює Кшиштоф Васілевський, усі разом вони творять міжнаціональну студентську мозаїку.

Поділитися:

Категорії : Статті

Схожі статті

«Мені буде соромно, коли Маруся виросте, а я не буду для неї прикладом»: письменниця Каріна Саварина про війну, материнство та життя в Польщі

Семаковська Тетяна ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №5, 2024-02-04 Мама — чи всім легко дається це звання? Ще донедавна тема безпліддя в Україні була...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*