Адам Вєвюрка ■ ПОДІЇ ■ №50, 2019-12-15

Свято школи в Лігниці вже багато років є частиною життя нашої громади, передусім на Нижній Сілезії. Учні закінчують навчання та йдуть, на їхнє місце приходять нові – це природній процес змін у кожній школі. Але це не єдина причина, чому кожне свято не схоже на попереднє. Різняться тематикою, приводами для проведення, велику роль грає задум режисерів, в ролі яких виступають учителі. Однак усі свята школи проходять під патронатом Богдана-Ігоря Антонича. Вони просякнуті духом патріотизму й любові до рідної культури й традицій, звичайно як і інші події громади в Лігниці та загалом української меншини в Польщі.

Осінь – місяць сумних річниць, присвячених Голодомору та початку подій на Майдані й російсько-української війни. Тому наш Антонич на святі школи не може бути осторонь цих трагічних подій, які, на жаль, є не тільки частиною історії, але й сьогоднішніх випробувань України. Символізм його творчості торкається світу нашої історії і сучасного життя. Поезія Антонича – понад часом, кордонами та народами. Її сучасна краса й сила – це тільки доказ геніальної діяльності поета, де на першому місці виступають Бог, Людина та Земля у своїй природній красі. Не забуваймо, що криницею-джерельцем для його поезії була Лемківщина, а саме – рідна материнська Новиця, де почалося його земне життя.

У цьому році святкуємо 110-ту річницю від дня народження Богдана-Ігоря Антонича. День народження завжди є важливим для людини. Тоді Бог неначе обирає нам конкретну родину, національність, віросповідання та вказує місце, де пройдуть дитячі літа. Для Богдана Антонича це була родина священника в Новиці на Лемківщині. І, власне, лемківська земля відкрила для поета двері української культури. Тому не дивно, що для української школи в Лігниці ця тема завжди була важливою, бо тут працюють вчителі та навчаються учні, у душах яких живе велика любов до Лемківщини – землі предків.

Цьогорічний захід, присвячений згаданій річниці дня народження, був дуже різноманітним. На свято прибуло багато людей – наші автохтони та емігранти з України. Були представники самоврядування, віце-президент та лігницькі радни, священики та представники Об’єднання українців у Польщі та Об’єднання лемків. На сцені виступали діти з початкової школи (1–3 та 7–8 класи), а також ліцеальна молодь. Учні 1-го класу з допомогою класного керівника склали шкільну присягу. Пізніше декламували вірші, виконували пісні, танцювали, співав хор. Усе в дусі поезії Антонича.

Можна сказати, що його творчість для лігницької школи та нашої громади є символом і доказом, що ми зможемо робити добрі діла в регіонах, які збагачуватимуть культуру українського народу в цілому. Тому, дивлячись на наш світ тут, у Польщі, ми не повинні мати жодних комплексів. Краса наших регіонів – це наша сила й доказ того, що ми знаємо, звідки походимо. Треба так жити, щоб своє не загубити. Богдан–Ігор Антонич свого також не загубив.

Ідучи стежкою з Новиці, дійшов до місця, де навіки жива українська поезія. Тому кожне наше свято в лігницькій школі має нагадувати, що ми ніколи не повинні сходити зі стежки, яка провадить від нашої материнської хати. А стежок тих нині в Польщі стільки, скільки людей емігрувало з України. Нам треба шанувати всі стежки, щоб на них якнайменше людей загубилося через постійну асиміляцію – як вимушену, так і з власної волі.

На святі демонструвалася також вистава праць пані Арети Федак.

Фото Богдана Бухти

Поділитися: