Григорій Сподарик ■ ГРОМАДА ■ №15, 2022-04-10

Дві українські школи на Вармії та Мазурах прийняли понад сотню учнів, які втекли від війни. Попри травматичний досвід, молодь непогано адаптується у нових умовах.

Директорка української школи у Ґурові-Ілавецькому Марія-Ольга Сич відзначає, що в перші дні до закладу потрапило півсотні учнів-біженців. Ця кількість постійно зростала. Повернулися також майже всі 90 учнів з України, які вчилися тут до війни. Із тими, які не приїхали, адміністрація підтримує зв’язок. Наразі школа може прийняти ще 80 учнів. «Якщо буде потреба, ми навіть ізоляційні кімнати у гуртожитку віддамо біженцям. Просто треба прийняти всіх, бо у нас їм буде найкраще», – говорить Марія-Ольга Сич. 

До гуртожитку не приймають дітей з 1-5 класів. Цю проблему вдалося розв’язати завдяки друзям школи, які віддали для прибулих свої будинки. Директорка відзначає, що у роботі з біженцями треба бути дуже обережним, звертати увагу на їхнє самопочуття і не нічого робити насильно.

«По суботах ми проводимо індивідуальні зустрічі з психотерапевтами та волонтерами. Робимо все, щоб учні у власному темпі адаптувалися до нових умов», – відзначає директорка.

Звичайно, школа організовує багато додаткових занять із польської мови. Для новоприбулих не створювали окремих класів – аби вони швидше адаптувалися, їх інтегрують до вже наявних. 

Потреби школи у зв’язку з появою біженців постійно змінюються. Спочатку забезпечили основі речі – одяг, засоби гігієни тощо. Проблемою стали фінанси, як-от оплата за харчування в гуртожитку. Адміністрація вже звернулася з проханням про грошову допомогу до маршалка. Постійно підтримують також друзі, зокрема з Німеччини. Усі охочі можуть допомогти закладу, як це зробити – можна дізнатися у секретаріаті.

«У школі немає грошей, наприклад, на те, щоб купити цим учням весняний одяг. Ми мусимо робити все, аби не тільки забезпечити для них освіту, але й задовольнити матеріальні потреби у багатомісячній перспективі», – говорить Марія-Ольга Сич.

Тут, як і всюди, евакуйовані думають, що незабаром повернуться до себе. Але, як зауважує директорка, навіть якщо воєнні дії припиняться, з огляду на руйнування в їхніх населених пунктах поїхати додому можна буде не одразу.

«Ми готуємося до того, що опікуватимемося цими учнями багато місяців. Постійно повідомляємо і їм самим, що вони можуть перебувати у нас стільки, скільки буде треба. Це особливо важливо для їхнього почуття безпеки», – підсумовує Марія-Ольга Сич.

До школи ім. Лесі Українки у Бартошицях перша група біженців потрапила на початку березня. Зараз їх 49. На засіданні бургомістра та усіх директорів місцевих закладів вирішили, що українська школа братиме до себе стільки дітей, скільки зможе прийняти. Максимальна кількість – 50. Якщо закінчаться місця, а учні ще прибуватимуть, створять додаткове підготовче відділення для ще 25 дітей. Любомира Тхір відзначає, що перші побоювання дітей не виправдалися, адже вони думали, що їх тут ніхто тут не розумітиме. З ініціативи школи одразу почалися інтеграційні заняття. Першим приєднався місцевий ресторанчик, який запросив українців на безкоштовні каву та десерти. Потім гарцери організували гриль. У співпраці зі школою вони запланували й інтеграційні спортивні змагання.

«Телефон дзвонить постійно, весь час хтось пропонує допомогу», – відзначає директорка. 

Від міської адміністрації школа та гарцери отримали приміщення для складу. Туди привозять продукти, постіль, рушники, засоби гігієни, одяг тощо. Люди можуть приходити кожен день від 14.00 до 17.00 і брати, що їм потрібно. Любомира Тхір зауважує, що батьки часто задумувалися, чи варто взагалі записувати дитину до школи, адже були переконані, що через два-три тижні повернуться додому.

«Я також оптимістка і вірю у перемогу, але, наскільки мені відомо, жодна війна за місяць не закінчилася», – підкреслює директорка. 

Усвідомлюючи цю перспективу, школа постійно бере участь у зборах коштів. Один із них зробило бартошицьке товариство пенсіонерів, для яких виступав шкільний хор «Лісова пісня». Підтримують евакуйованих окремі особи, самоврядування та навіть місцеве товариство бджолярів.

«Ці гроші нам зараз потрібні, наприклад, на купівлю шкільного приладдя, спортивного одягу, кедів тощо. Кожна дитина отримала це від нас», – відзначає Любомира Тхір. 

Тут, як і в Ґурові-Ілавецькому, не створювали окремих класів для новоприбулих, до того ж у школи вже є досвід роботи з дітьми з України. Вони нормально інтегруються у класах і вчаться за тією ж програмою, що і решта.

«Треба підкреслити, що наші учні гарно їх приймають. Вони ними цікавляться і тішаться. Це дуже позитивне явище, яке показує, що діти – не егоїсти, і хочуть ділитися тим, що мають», – говорить директорка. За її словами, у школі запланована також зустріч з психологом для тих, хто потребуватиме такої підтримки.

Поділитися: