ЛЕМКІВСЬКА СТОРІНКА ■ №35, 2018-09-02

У пантеоні найвидатніших творців культури Леся Українка своє особливе місце зайняла як письменниця. Однак, «палка виразниця українського національного духу», «найславніша українська поетеса» зробила ще й чималий внесок у фольклористику, перш за все, як обдарована тонким музичним слухом і прекрасною пам’яттю виконавиця пісень, засвоєних у дитинстві й ранній молодості від волинських селян.

Церква у Королеві-Руській. Фото Юрія Гаврилюка

У 1917-1918 рр. у Києві з’явився 2-томник «Народних мелодій», які «з голосу Лесі Українки записав і упорядив» Климентій Квітка, чоловік поетеси. Разом з Йосифом Роздольським, Станіславом Людкевичем і Філаретом Колессою
Климентій Квітка заснував українськоу етномузикознавчу школу. Тим ціннішою для лемків і любителів мелосу Лемківщини будуть слова листа, який восени 1912 р. авторка драми-феєрії «Лісова пісня» написала до Олени Пчілки: «Люба мамочко! Дуже дякуємо за Людкевича – уже одержали. Там найінтересніші пісні – лемківські».

Публікація, названа «Людкевичем», це «Галицько-руські народні мелодії», «зібрані на фонограф Йосифом Роздольським», які «списав і зредагував Станіслав Людкевич», а Наукове товариство ім. Шевченка випустило в серії «Етнографічний збірник» (томи 21-22, Львів, 1906, 1908). Загалом тут більше, ніж півтори тисячі народних мелодій з 59 сіл у 21 повіті тодішнього австрійського королівства Галичини і Володимирії, у тому числі біля сотні з західної Лемківщини.

Лемківський фонограф

Титульна сторінка
збірника «Галицько-руські народні
мелодії».

Ніби нічого особливого, адже публікації пісень Лемківщини з’явились уже в ХІХ ст. Але ці збірники видавались переважно без нот, тому дане видання, з акцентом на музичній складовій пісень, було новацією. Другою новизною стало використання фонографа, винайденого Томасом А. Едісоном у 1877 р. Цей своєрідний аналог сучасного диктофона працював без електрики, адже звук записував металевою голкою на покритих воском валиках (циліндрах), що дозволяло цю фонограму відразу прослуховувати. Характерна металева труба з мембраною і голкою при записі була мікрофоном, а при відтворенні – рупором. Отже, коли наприкінці ХІХ ст. з’явилися компактні і відносно недорогі моделі, вони стали зручним знаряддям для польових досліджень.

Йосиф (Осип) Роздольський (1872-1945), завдяки якому ми маємо можливість сьогодні почути голоси народних співаків початку ХХ ст., за освітою був класичним філологом і заробляв на життя як вчитель грецької та латинської мов у середніх школах. У 1904-1907 рр. вчителював у Перемишлі в українській державній чоловічій гімназії та приватному інституті для дівчат. Був також перекладачем з давньогрецької на українську мову та популяризатором творчості українських письменників серед польсько– і німецькомовних читачів. Перекладав, зокрема, твори Василя Стефаника і Лесі Українки. Дуже активно цікавився також народною творчістю, і вже у перших томах «Етнографічного збірника» друкувався матеріал, записаний ним у рідному Збаразькому повіті, зокрема Галицькі народні казки» (т. І, 1895 і т. VII , 1899) і «Галицькі народні новелі» (т. VIІI, 1900). Молодий фольклорист був також серед засновників комітету, створеного у 1894 р. за ініціативою Івана Франка та Остапа Нижанківського, який мав збирати та публікувати музичний фольклор у видавничій серії «Українсько-руських народних мелодій». Комітет незабаром розпався, але у 1898 р. була організована Етнографічна комісія НТШ, і саме вона фінансувала етнографічні експедиції Й. Роздольського у 1900-1902 рр., у тому числі і дві подорожі на Лемківщину.

Початок блоку з лемківськими піснями у другому томі збірника «Галицько-руські народні
мелодії».

Завдяки львівській дослідниці Ірині Довгалюк, яка детально аналізувала джерела, що висвітлювали тодішню працю фольклориста, ми знаємо, що на Лемківщині Й. Роздольський працював у липні-серпні 1900 і 1901 рр. Під час першого виїзду фольклорист вивчив на пам’ять 20 пісень, які на фонограф зі свого голосу записав уже у Львові. Окрім пісень, були записані також прозові твори – казки, легенди і анекдоти. Наступного разу етнограф приїхав уже із фонографом, купленим на кошти, виділені Етнографічною комісією. Перший запис зробив 19 липня 1902 р. у Королеві-Руській біля Нового Санча. Відтак працював у Богуші, Білцареві, Бересті, Полянах та Злоцькому, а навіть перебрався через тодішній галицько-угорський кордон до с. Кремпах, де проживали споріднені з лемками «спиські русини» (село тепер називається Кремна, живуть тут словаки, хоч 92% з них – греко-католики). 30 липня Роздольський почав працю в околиці, досліджуваній рік раніше – записи на фонограф робив у Полянах (т.зв. Мисцівських) і Крампній.

Йосиф Роздольський не мав спеціальної музичної освіти, тому сам переніс на ноти лише деякі з пісень. В основному транскрипцію та упорядкування пісенного матеріалу зробив композитор і музиколог, уродженець надсянського Ярослава, Станіслав Людкевич (1879-1979), який пояснював у передмові, що «списував сі пісні з фонографа у Львові, більш менш рівночасно зі збиранням їх». Пісні з Лемківщини помістив він окремим блоком у другій частині збірника (№ 1416-1506) «не так з огляду на їх локальне походження і мову, як ще більше тому, що по своїх типових формах і загальнім характері мелодій так сильно відбиваються від інших галицько-руських, що ніяк не далибся були вмістити між ними і так чи сяк мусіли б становити окрему групу». Ширше питання цього «відбивання» С. Людкевич
не обговорював, лиш у іншому місці вступу ствердив, що пісні Лемківщини «прихилюються (головно ритмічною формою) до словацько-польського типу» та «вплив словацько-мадярський аж надто виразний у ритмічно-мелодійних прикметах лемківських пісень».

Загалом С. Людкевич у збірнику помістив записи мелодій 96 пісень з 7 сіл у повітах: Грибовському – Королева-Руська (1 пісня), Богуша (13), Білцарева (7), Берест (9); Горлицькому – Бортне (8); Ясельському – Крампна (7) і Короснянському – Поляни (51). Крім цього «блоку» з Лемківщини, з території, що тепер знаходиться у межах Польщі, знайдемо ще майже 50 мелодій з Надсяння. Із фонограм Роздольського тут поміщені мелодії пісень з с. Тенетиски над Солокією (тоді пов. Рава-Руська, зараз Томашівський повіт Люблінського воєводства), у записі самого С. Людкевича мелодії пісень з Доброї біля Ярослава та з П’яткової і Тростянця (тоді Добромильський, зараз Перемиський пов.), а доповнюють список пісні з підперемиських Пикуличів, які записав уродженець цього села, диригент і композитор Дмитро Кашубинський (1877-1954).

Жертви «рециклінгу»

Збирання пісень, надрукованих у двох томах «Галицько-руських народних мелодій», було лише початком цього напрямку наукової праці Й. Роздольського, який протягом 40 років зробив записи у близько 200 населених пунктах Галичини і Наддніпрянської України (зібрав близько 8-9 тисяч народних мелодій). На жаль, багато найстарших записів не збереглося, адже частина валиків була використана для нових записів. Жертвами цього «рециклінгу» стали, зокрема, записи 1900-1902 рр., у тому числі й більшість фонограм з Лемківщини. На щастя, у 1911-1913 рр. фольклористи з фонографом завітали сюди знову, адже і Й. Роздольський, і Філарет Колесса збирали тоді записи для нового видавничого проекту – 60-томного загальноавстрійського «Das Volkslied in Österreich. Volkspoesie und Volksmusik der in Österreich lebenden Völker» та українського збірника пісень з Галичини і Буковини. У здійсненні обох видань перешкодила війна. Лише Ф. Колессі вдалось пізніше видати друком свої записи з Лемківщини.

Колекція без аналогів

 

Роздольницький і Колесса

Нові лемківські записи Й. Роздольського, хоч він над ними працював у міжвоєнний час, залишились в архіві, який зараз зберігається у Львівській національній музичній академії ім. М. Лисенка. Це, до речі, колекція, яка, з огляду на об’єм і якість зібраного матеріалу, має небагато аналогів у Європі та світі, адже в ній 755 циліндрів, на яких записано найчастіше по 5-6 творів (збирач переважно фіксував тільки перші строфи пісень). Частина цих записів, у тому числі з Лемківщини, вже загальнодоступна, адже вони були оцифровані, відтак фонограми з 81 валика (біля 2,5 години звуку) опубліковано у формі платівки «Український фольклор першої половини ХХ сторіччя. Вибірка з фоноколекції Осипа Роздольского» (3 диски). Вибірку також можна прослухати на сайті: www.ipri.kiev.ua (з меню треба вибрати «Культурне надбання»).

Лемківщина представлена на 1 і 2 дисках записами, що потрапили у збірник «Галицько-руські народні мелодії» з липня-серпня 1901 р. (4 пісні з Полян і 3 пісні з Крампної), так і пізнішими, зробленими в серпні 1912 р. у селах Горлицького повіту: Рихвалді (2 пісні), Ропиці-Руській (2 валики – 8 пісень) і Смереківці (2 валики – 7 пісень). Звісно, звук дуже далекий від досконалості, але ми можемо почути автентичний голос мешканців Лемківщини з-перед сторіччя.

Про працю фольклориста Філарета Колесси з фонографом на Лемківщині напишемо окремо, адже, як і його музично обдарований родич Модест Менцинський, він мав з регіоном родинні зв’язки.

Поділитися:

Категорії : Лемки

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*