Григорій Сподарик ■ ПОДІЇ ■ №11, 2021-03-14

З нагоди 150-річчя Лесі Українки дослідники з Польщі, України та інших країн 24–25 лютого провели онлайн–конференцію, де обговорили творчість письменниці у близько шістдесяти доповідях.

Українська література на рівні зі світовою

Захід організували: кафедра україністики Варшавського університету, кафедра української літератури Волинського національного університету ім. Лесі Українки та Інститут літератури ім. Тараса Шевченка Національної академії наук України. Почесний патронат надав посол України в Польщі Андрій Дещиця. Від його імені привітання передав перший секретар посольства Віталій Білий. Дипломат підкреслив, що Леся Українка своїм талантом та творчістю високо підняла рівень української літератури у світі. Він пригадав, що письменниця володіла багатьма мовами, в тому числі польською, і перекладала зокрема Адама Міцкевича. Від імені організаторів слово взяла в.о. керівника варшавської україністики Катажина Якубовська-Кравчик. Вона зазначила, що міжнародне коло учасників конференції – це нагода обмінятися науковим досвідом та новими напрацюваннями: «Сподіваюся, що ця конференція стане не тільки вагомим внеском у розвиток світового українознавства, але й визначить нові дослідницькі шляхи». Варто відзначити, що у ході конференції не раз згадувалося ім’я відомого колишнього очільника цього закладу і лідера української громади у Польщі Степана Козака та його надбання у дослідженні творчості Лесі Українки.

Місія інтелігенції – будувати націю

Широка тема конференції «Творчість Лесі Українки: національно-культурні коди і європейська традиція» дозволила обговорити не лише літературні питання і саму постать письменниці, але і вписати їх в загальноєвропейський контекст. Тому про Лесю Українку говорили як про голос національної відповідальності, представницю українського модерну та суб’єкт досліджень західних науковців.

Микола Жулинський (Інститут літератури ім. Тараса Шевченка) у своїй доповіді відзначив, що письменниця відчувала потребу сприяти формуванню суверенної нації. Доповідач вважає, що в Україні, попри офіційне здобуття незалежності, цей процес навряд чи закінчився: «Чому агресія Росії не мобілізує і не скріплює національний дух? А може, українці ще не набули національну самосвідомість? Я не певен, чи сьогодні можемо тут дати однозначну відповідь». На його думку, дискусійним є й те, чи культурні та політичні еліти в Україні мають нині почуття спільноти та історичної традиції, і чи можуть їх пробуджувати серед людей. Дослідник зауважив, що Леся Українка, як і Іван Франко, була переконана, що передусім письменники, вчені, педагоги мають спонукати свій народ до свідомого національного життя, а в майбутньому – до побудови незалежної держави. Таку місію здійснювала сама Леся Українка. Водночас вона дотримувалася й думки, що культурний фактор мусить передувати політичному. Микола Жулинський підкреслює, оскільки консолідація української нації постійно триває, тож творчість Лесі Українки надалі залишається актуальним і важливим інструментом такого будівництва. 

«Дочка Прометея» і «співачка досвітніх вогнів»

Ярослав Поліщук (Університет ім. Адама Міцкевича в Познані) у своєму виступі зосередився на протилежному полюсі – тобто вписуванні Лесі Українки в канон радянської літератури, що відбувалося у 20-70-ті роки ХХ ст. І тільки у 60-х роках переглянути це запропонували молоді новатори – поети-шестидесятники Дмитро Павличко та Іван Драч. В радянському зображенні постаті Лесі Українки були сильні акценти на соціал-демократичні образи та революційні чинники, вона прирівнювалася до «поета-рупора мас». У романах для молоді та підручниках її показували як «дочку Прометея», що теж відсилало до революційного духу. З цією метою її називали також «співачкою досвітніх вогнів», основою для чого послужив її ранній вірш «Досвітні вогні». Твір спекулятивно був інтерпретований як пророцтво майбутньої соціалістичної революції: «Зараз, коли ми переглядаємо присутність Лесі Українки у масовій культурі, де «дочка» і «співачка» надалі функціонують, то ідентифікуємо це як тінь колоніальної свідомості і узалежненості. На жаль, цей радянський стереотип досі живучий», – відзначив Ярослав Поліщук. Дослідник зауважив, що радянське літературознавство фактично розминулося з текстами Лесі Українки. Воно уникало глибшого читання. А така ситуація, вважає Ярослав Поліщук, відкриває простір для сучасних літературознавців.

Цікавими спостереженнями поділилася й Галина Корбич (Університет ім. Адама Міцкевича в Познані), яка розповіла про сприйняття Лесі Українки у прижиттєвій критиці. Зростання її авторитету відбулося разом із потраплянням у національний пантеон, де вже знаходились Тарас Шевченко та Іван Франко. Зрештою потім її часто називали спадкоємницею Шевченківського слова та його революційної сили. Леся Українка дуже швидко стала постаттю, з якою українська культура входила в ХХ століття, а з її іменем народжувався український модернізм. В особі письменниці побачили новий тип української людини. Всі автори, що писали тоді про Лесю Українку, помітили, що вона досягає творчих вершин завдяки наполегливості та сили волі. «Отже, всім своїм досягненням завдячує виключно собі», – зазначила Галина Корбич.

Філософський зміст – доступною для дітей мовою

Про неоціненний внесок Лесі Українки у дитячу літературу говорила Тетяна Качак (Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника). Характерною для її творчості була висока художня планка, непримітизування і переконання у тому, що діти здатні розуміти образну мову. Такі риси видно хоча б у «Колисковій» з циклу «Сім струн». Авторка поєднує тут ніжність і смуток, ліризм і заклик до активної дії. В іншому творі «Вишеньки» поетка розкриває красу взаємин дитини і природи. А в «Тішся дитино, поки ще маленька» Леся Українка закликає молодих читачів радіти кожній миті свого дитинства, розвивати уяву, мріяти і бути вільними у своїх думках та прагненнях. «У цьому творі бачимо ідею самодостатності, утвердження себе через власні здобутки, піднесення себе над обставинами, але не іншими людьми, що дуже важливо у вихованні морально-етичних цінностей у малих читачів», – відзначила Тетяна Качак. Цей твір можна розглядати як такий, що готує ґрунт для усвідомлення гідності самої людини. Леся Українка розуміла й вагу патріотичного виховання дітей. Вірш «Мамо, іде вже зима» побудований на діалозі матері і сина, передає ідею любові до рідного краю і цінування його. За словами дослідниці, дитячі тексти Лесі Українки вартісні тим, що в них філософський підтекст, погляди на людину і буття, глибокий психологізм поєднані з доступною дитині мовою та метафоричними образами. Все це створює дуже гарну модель поведінки для юних читачів. А з іншого боку, є прикладом і для сучасних авторів – на чому будувати якісну дитячу літературу. Варто зауважити, що доказом значення творчості Лесі Українки для юних читачів є заснована у 1971 році літературна премія її імені, якою щорічно відзначають високохудожні твори для дітей. 

Від перекладів до кіно 

У ході конференції обговорювався також польсько-український контекст, пов’язаний з Лесею Українкою. Так, Валентина Соболь (Варшавський університет) розповіла про вибрані аспекти творчості Лесі Українки в Польщі, вказуючи імена ключових дослідників та напрямки їхніх робіт. Катажина Якубовська-Кравчик говорила про обставини першої вистави п’єси «Лісова пісня» польським режисером Вєславом Руцьким. Світлана Сухарєва та Ольга Яручик з Волинського національного університету зосередилися на польськомовних перекладах творів письменниці.

Окрім цього, науковці говорили про Лесю Українку у творчості українських митців з Польщі, обговорювали біблійні мотиви в її текстах, листування як приклад мовного коду української ментальності, єропейські теми в творчості письменниці, історію багатотомних видань її творів, кіноінтерпретації тощо. У підсумках конференції відзначалося, що творчість Лесі Українки не втрачає актуальності і ще довго буде предметом наукових досліджень та обговорень.

Фото – скріншот з події

Поділитися: