Микола Дупляк ■ ЗГАДКА ■ №36, 2023-09-10

2022 року в американському місті Чикаґо на вісімдесят п’ятому році життя відійшла з цього світу гарна й талановита людина-патріотка та щира українка – поетеса Олександра (Леся) Мудра, яка ввесь вік жила втраченою Батьківщиною, тужила за нею, постійно працювала для неї та мріяла про те, щоб Україна якнайшвидше скинула пута російсько-радянської неволі й зажила щасливим життям у колі вільних народів. Її мрії здійснилися 1991 року, коли Україна нарешті відновила свою незалежність. Щодо цього Леся не без причини почувалася щасливою.

Одначе, життя покійної не було легке. Насправді про її дитинство та молоді роки знаємо мало. Зі статті авторства Ліди Корсун «Життя віддане Україні», що з’явилася в газеті «Сурма» у Чикаґо 17 серпня 2022 року, про цей період читач теж не довідається багато. Знаємо лише, що майбутня поетеса народилася 1 січня 1938 року в Бродах у родині Максима та Олени Кравчуків. Ще під час Другої світової війни виїхала з батьками до Польщі. Саме там минуло її дитинство і юність. У Польщі закінчила гімназію та російську філологію в Ягеллонському університеті в Кракові. Українську мову винесла з рідної хати, а згодом вивчала самотужки. У післявоєнній Польщі бути українцем було не те що важко, але й небезпечно. Доводилось приховувати свою національність.

Автор цієї статті мав приємність познайомитися з Лесею на Шевченківському концерті в Кракові 1959 року. Вона співала в місцевому хорі Українського суспільно-культурного товариства. Як свідома українка була активна в житті українського студентського гуртка, що саме тоді обережно активізував свою діяльність.

1960 року Лесі вдалося виїхати до Канади. Там вийшла заміж за судженого Василя Мудрого, з яким наступного року виїхала до Сполучених Штатів, до Чикаґо. Подружжя виховало двох синів – Олега й Романа, які здобули вищу освіту. Мати дуже переживала, коли сини одружилися не з українками. Чимало часу й енергії віддала безкорисній праці для добра української громади та рідної церкви свв. Володимира й Ольги.

Як пише Марія Климчак: «Леся понад 30 років учителювала в “Рідній школі” та в дитячому садочку  “Дзвіночок” при парафії свв. Володимира й Ольги, була членом товариства “Українська учительська громада”, членом Українського золотого хреста, Літературного фонду ім. Івана Франка, Сестрицтва при парафії свв. Володимира й Ольги, секретаркою відділу Українського народного союзу та тринадцять років співала в церковному хорі “Прометей”. У своїй хаті-музеї зберігала твори українського сучасного живопису та прикладного мистецтва. Допомагала українським школам, бібліотекам, церквам, дитячим будинкам, малозабезпеченим родинам і творчим людям в Україні. У своїй гостинній хаті приймала відомих людей-шістдесятників. За свою громадську працю одержала грамоти від мера Чикаґо та Міністерства освіти України, а також різні відзнаки від українських організацій Америки».

Громадська діяльність Олександри Мудрої припинилася в липні 1999 року після автомобільної катастрофи, в якій вона ледве зберегла життя. Рятувальники мусили розрізати авто, щоб витягти з нього її понівечене тіло. Леся перемогла клінічну  смерть. Упродовж тижня була в комі. Згодом витримала понад двадцять операцій. Унаслідок аварії останні двадцять три роки життя не могла ходити. Ліжко й візочок стали новим «надбанням» колись життєлюбної, веселої та невгамовної Лесі. Вона доклала багато зусиль, щоб жити. Немов Леся Українка, зустрічала день словами:

Гетьте, думи, ви хмари осінні!

Тож тепера весна золота!

Леся Мудра дуже любила дітей, виховувала, навчала їх любити рідне слово, гарно говорити українською мовою, пізнавати звичаї та культуру нашого народу, любити свою далеку, але серцю близьку Батьківщину. Саме тому в Лесиних творах спостерігаємо багато любові до дітей, до природи й краси, до України, пошани до Бога та християнських цінностей, до української культури й наших народних традицій. 

На шлях творчої літературної праці для дітей Леся Мудра стала вже в дорослому віці. Видала дев’ять дитячих і поетичних книжок. Авторка друкувалася в багатьох українських часописах в Україні та діаспорі: в ілюстрованому журналі для дітей і молоді «Екран», «Церковному віснику», «Рідній школі», «Самостійній Україні», «Америці», «Свободі», «Народній волі», «Новому шляху». Багатим на видавничому полі Лесі Мудрої виявився 1991 рік. Саме тоді у видавництві «Дивосвіт» у Чикаґо вийшли друком три книжечки для дітей із чорно-білими ілюстраціями Юрія Віктюка: «Створення світу», «Ковчег Ноя» та «Неопалима купина». Згодом 1994 року у видавництві «Перун» в Ірпені була надрукована книжечка для дітей «Чари Свят-Миколаївської ночі» із прекрасними кольоровими малюнками Олега Цоя. Цього ж року у видавництві «Лілея» у Тернополі світ побачила книжечка для дошкільнят і молодших школярів «Український тиждень» із чудовими чорно-білими ілюстраціями художника Олега Шупляка, а тернопільське видавництво «Поліграфіст» видало збірку «З тобою, рідний краю», яку прикрашали документальні фотографії та оригінальні ілюстрації Олега Шупляка.

1995 року у видавництві «Край» у Львові з’явилась інша книжечка для дітей «Створення світу» з благословенням верховного архиєпископа УГКЦ кардинала Мирослава Любачівського. Книжку доповнювали кольорові ілюстрації Володимира Павлика. Цього ж року у видавництві «Лілея» у Тернополі вийшли Лесині пісні для дітей «А я собі співаю» із чорно-білими ілюстраціями художника Олега Шупляка. До збірника ввійшли Лесині пісні, які рекомендовано для використання в навчально-виховній праці з дошкільнятами та школярами. Вони вчать любити найдорожче – Матір Божу, Україну, шанувати батька, матір, рідну мову, рідні звичаї та рідну природу. Пісні адресовано насамперед дітям, а також батькам, вихователям, учителям музики, художнім керівникам дитячих ансамблів. Книжечка «А я собі співаю» – спільна праця поетеси Олександри Мудрої та художника Олега Шупляка. Музичні записи – переважно Василя Подуфалого. 

Леся тужила за рідним краєм, який втратила у вирі Другої світової війни, тужила за рідним порогом, який ледве пам’ятала, за рідними дитячими стежками, за природою рідних Бродів. У вірші «Пам’яті матері» писала: 

                           Ти співала мені про Вкраїну,

                            Про розквітлі весною сади,

                            Про свою говорила родину,

                            До якої затерті сліди. 

1993 року рідний край простягнув до Лесі руки: її запросили до Бродів на ІІІ Всесвітній з’їзд брідщан. Цього ж року щаслива поетеса промовляла на відкритті пам’ятника Тараса Шевченка. Там уперше в Україні висловила свою радість, пов’язану із зустріччю з Батьківщиною, із земляками, з брідськими образами, з рідною природою.

Перед очима рідний дім,

Батьки і вся родина,

Ось… дідуха приніс дідусь,

Ось… прихід Бога-Сина. 

(«В Різдвяну тиху ніч святу»

Чикаґо, 8 лютого 1985 р.)

Лесина програма на Брідщині була дуже насичена. З’явилися нові знайомства, нові друзі, налагодилась нова співпраця з ними. По брідському радіо пролунали Лесині ліричні пoезії в чудовому виконанні дикторки Дарії Гарасимчук. У вірші «Тату! Я їду до Бродів!» поетеса ділиться своєю радістю з батьком:

Тату! Збудися, чи чуєш?

Твоя Україна вільна!

А ти у могилі ночуєш,

Не бачучи білого дня.

Тату, я їду до Бродів,

Хвилююче кличе земля!

Я – віточка свого народу,

Шукатиму в Бродах тепла.

Приїзд Лесі Мудрої на рідну землю став початком її нових звершень. Спостереження, переживання, радість і біль на Батьківщині ще ряснішими й щедрішими дощами окропили сад її душі. У цьому саду серед цвіту калини й запаху сіна, під спів цвіркунів і солов’їні трелі, проросла співпраця із заслуженим майстром народної творчості Іваном Сколоздрою (1934–2008) – одним із плеяди митців наївного малярства на склі. 1999 року Леся Мудра влаштувала виставку живопису на склі Івана Сколоздри в Українському культурному осередку в Чикаґо та у Пармі, штат Огайо. А згодом (2006 року) цю виставку було представлено в Українському національному музеї  (УНМ) у Чикаґо. До речі, Іван Сколоздра оформив своїми кольоровими картинами книжку віршів Олександри Мудрої «І стану я, мов ця сосна» (Львів – Чикаґо – Броди, 2000). Надія Іщук-Черниш пише про цю збірку лірики: «Леся мала в серці найбільший скарб: дарувати й тішитися чужою радістю. Вона мріє бачити Україну багатою і щасливою, веселою й уквітчаною».

Якщо людина в кінці свого життя здатна відчувати близький кінець земної мандрівки, то Леся Мудра напевно його відчувала. З думкою про збереження мистецької колекції, 2020 року передала УНМ на постійне зберігання свою колекцію робіт Івана Сколоздри, а також картини українських художників, зразки народного одягу, вишивані рушники, сорочки, предмети текстилю, килимарства, кераміки, народної іграшки, інкрустації по дереву тощо. У «Каталозі робіт із приватної збірки Олександри Мудрої та Олега Богдана Мудрого», який упорядкувала й видала кураторка Українського національного музею Марія Климчак, представлено цілу збірку, що її передала УНМ Леся Мудра, а доповнив її син Олег Богдан. Тепер це єдина та найбільша колекція народного майстра Івана Сколоздри поза межами України.

Можна з певністю сказати, що, якби не наслідки автодорожньої аварії, поетеса напевно збагатила б українську дитячу літературу багатьма новими творами. Тим більше, що до кінця життя зберегла добру пам’ять, цікавилась громадськими, культурними та політичними подіями у світі, а з початком російської агресії проти України переймалася сучасним і майбутнім Батьківщини. Леся Мудра була членом Спілки письменників України. Через недугу багатьом Лесиним видавничим задумам так і не довелося здійснитися. На жаль…

Олександра Мудра померла 19 липня 2022 року в Чикаґо. Хай добра пам’ять про неї залишиться в усіх, хто її знав.

Поділитися:

Категорії : Статті

Схожі статті

«Мені буде соромно, коли Маруся виросте, а я не буду для неї прикладом»: письменниця Каріна Саварина про війну, материнство та життя в Польщі

Семаковська Тетяна ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №5, 2024-02-04 Мама — чи всім легко дається це звання? Ще донедавна тема безпліддя в Україні була...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*