Анна Вінницька ■ ПОДІЇ ■ №20, 2022-05-15

Я піду, я піду

За країну свою на війну.

Я піду, я піду,

Я зупиню голод, смерть, біду.

Багато із нас вже може сказати:

«Я не маю дому, я хочу спати.

Я сиджу у кімнаті, де мокро і сиро,

Я хочу їсти, я хочу миру!»

Багато із нас тримає зброю.

Ми самі обираємо свою долю.

Ми хочемо жити на нашій землі,

Яку зараз палять москалі! (…)

 – Пісня з’явилася випадково, оскільки у перші дні війни ніхто не думав про музику. Тоді всі перейшли немовби у стан «не спати, не їсти, лиш би помогти хлопцям на фронті», дні злилися з ніччю. І саме на п’ятий день я поїхала до мами, яка живе в іншому місті, і переглянула соцмережі. Колись я була учасницею конкурсу «Голос країни», і на інстаграм-сторінці продюсера програми побачила, що він закликає людей писати пісні, – розповідає Катя, яка виступає під псевдонімом KETA RINА. Коли по всій країні люди перекваліфікувались у волонтерів та добровольців, дівчина згадала, що у нелегкі часи українці завжди співали пісень, які піднімали дух та настрій, дарували віру у перемогу. Рядки пісні «я піду, я піду за країну свою на війну» просто з’явилися у свідомості співачки – вона сіла за фортепіано (хоча не є кваліфікованою піаністкою), включила камеру і за п’ятнадцять хвилин записала твір, який людям дуже сподобався. Це особиста історія про батька, який воює на війні, про хоробрість і допомогу кожного з нас.

Інформацію про те, що українська вокалістка зі Львова KETA RINA записала пісню «Я піду на війну», яка у перші дні повномасштабного вторгнення росії стала в Україні чи не народною, до Кошаліна донесла Тетяна Кохан зі Львова, подруга вокалістки, яка у польському місті знайшла притулок від війни. За декілька днів після створення відео музичного спротиву потрапило на сторінку «Голосу країни» й  набрало 150 тисяч переглядів в інстаграмі та 300 тисяч на ютубі. У самої Каті тоді було 6000 підписників. Люди поширювали запис, писали коментарі вдячності.

 – У мене двоє синів: старшому дев’ять, а молодшому – п’ять років, тому на другий день повномасштабної війни ми разом із чоловіком та дітьми спробували виїхати до Польщі. Однак на кордоні ми простояли шістнадцять годин, й не вистачило буквально пів години для того, аби ми поїхали всі разом. Нам сказали, що чоловіків уже не пропускають. Тоді я разом з братовою та трьома дітьми сіла в машину й рушила до Польщі у невідомому напрямку, а чоловік повернувся додому, – каже Тетяна, приятелька Каті. Спочатку вона поїхала до Кракова, а згодом – до Устки, що на березі Балтійського моря.

 – Нам було важко насамперед психологічно, оскільки разом із братовою та дітьми ми опинилися у чужій країні. Спершу хотіли їхати до Італії, де живе мама чоловіка, але я сама не наважилася рушати у таку далеку дорогу. Через два тижні до нас приїхали мої батьки, які нам допомагають до цього часу, – розповідає Тетяна. 

За професією вона лікарка-отоларингологиня, її братова – стоматологиня. Вони шукали місця для роботи – так і опинилися у Кошаліні, де від 2 травня Таня працює у місцевому шпиталі. Відео Каті вона побачила в інтернеті, вже коли була у Польщі. 

 – Ця пісня вселила в мене надію та віру в те, що ми сильний народ і виграємо цю війну. Коли я сумую за Україною, то слухаю її щодня – їдучи в машині, включаю її на повну гучність, і тоді знову стаю впевнена в тому, що все буде добре, — каже Тетяна. 

З Катею вона познайомилася через інстаграм, коли вокалістка брала участь у «Голосі країни».

 – Я вперше почула Катю, вона мені дуже сподобалася, тому я почала цікавитися її творчістю. Згодом написала їй повідомлення зі словами підтримки – і ми вже більше року переписуємося, стали подругами, – каже Таня. 

Тож у неї виникла ідея – аби пісню почули і в Польщі: як біженці, так і місцеві мешканці, які допомагають українцям. Тетяна вирішила піти на Радіо Кошалін і попросити, аби «Я піду на війну» поставили в ефір. Так і сталося.

Катя присвятила свій твір батькові та його батальйону. Він ще 2014 року долучився до ЗСУ і з цього часу захищає Україну – зараз він на передовій. До речі, це друга пісня, яку Катя присвячує татові.

 – Я знала, що він піде воювати – для нього завжди близькими були історія, наша земля та мова, й усе це він передав мені. Коли я зрозуміла, що можу висловити ці почуття у пісні, одразу написала її, присвячуючи батькові та всім тим, хто воює за нашу батьківщину, – каже Катя. 

Вона також вдячна усім, хто допомагає Україні: матеріально чи просто духовно. Разом із сестрою співачка завдяки підтримці  з-за кордону організувала збір коштів на потреби батькового батальйону – вони вже передали 18 коробок амуніції та гуманітарної допомоги.

Пісня «Я піду на війну» – про кожного з нас, бо всі ми зараз на війні: хтось – зі зброєю у руках, хтось – волонтерить, допомагаючи біженцям, а ще хтось – передає спорядження. Ми всі «пішли на війну».

 – Батько сам зі мною зв’язується і кожного разу каже, що все буде добре. А я знаю, як саме живуть часто військові – буває, вони сидять в окопах і чергують, не сплять. Я бачила фотографію, на якій у невеликій земляній ямі розмістилися троє чоловіків. Однак батько завжди говорить, що йому добре. Бо людині, яка стоїть за ідею, не так і важливо, у яких умовах вона проживає. Насамперед для неї головне те, що вона перебуває з такими самими людьми, які борються за ті ж самі ідеали. Вони підтримують одне одного, – каже Катя. 

Батько дівчини особливо полюбив творчість доньки, яка стосується війська та України.

 – Попри воєнний стан, ми відчули світло Великодня. Тому ми ніколи не повинні втрачати віри, сили духу та незламності, адже матеріальні блага минають, а завдяки свободі ми вільні. Я переконана, що все буде добре, оскільки добро завжди перемагає зло. Зараз ніхто не знає, коли у нас запанує мир, але він прийде – я у цьому впевнена. Ми, без сумніву, переможемо! Ми завжди перемагали, бо це тече у наших жилах – жага до свободи, любов до рідної землі, нашої мови, культури, пісень. Слава Україні! – каже Катя.

Поділитися: