Григорій Сподарик ■ АНАЛІТИКА ■ №3, 2023-01-22

Прогнози показують, що в Польщі через 7 років кількість осіб працездатного віку скоротиться на 1.2 млн, а до 2050 року навіть на 5.5 млн. Дефіцит можуть заповнити українці, що є одним з багатьох позитивів від їхньої масової присутності.

Однак, щоб спрацював позитивній сценарій, потрібні змін на ринку праці, в освіті, охороні здоров’я чи щодо житла. Про ці виклики говорять експерти у звіті «Гостинна Польща 2022+», який минулого року видав незалежний аналітичний центр Інститут WiseEuropa.

Вивільнення потенціалу

Щодо ринку праці експерти підкреслюють: для мігрантів слід створити шанси виконувати роботу відповідно до їхніх компетенцій, що гарантуватиме відповідне матеріальне забезпечення. Цікаво, що, оскільки більшість громадян України, які були змушені тікати від війни, – це жінки, на польському ринку праці може мати місце фемінізація деяких “чоловічих” професій. Це стосується, зокрема, логістики та транспорту. До речі, тут на дефіцит має вплив війна, оскільки багато чоловіків-українців, дотеперішніх працівників, поїхало захищати свою батьківщину. 

Експерти стверджують, що вивільнення потенціалу українських працівників вимагає подолання таких перешкод: вивчення польської мови, забезпечення доступу до інформації про вільні робочі місця, допомога в догляді за дітьми, курси з метою підвищення/зміни кваліфікації тощо. Фахівці вважають також, що польська Державна інспекція праці повинна постійно стежити за рівнем зарплат польських та іноземних працівників, оскільки останніх, через незнання реалій, роботодавці дуже часто обманюють. За спостереженнями авторів звіту, на підприємствах повинно відбуватися також навчання про мультикультурність, що дозволить уникати конфліктів та стереотипів у багатонаціональних командах.

Житло, як економічний шанс

Також рекомендації стосуються житла. Потреби мігрантів у цій сфері знов можуть бути поштовхом для позитивних змін. Автори звіту згадують про ідею будівництва модульних житлових будинків за кошти, отримані від Європейського союзу. Мігранти жили б у них у Польщі, а після закінчення війни могли б перевезти в Україну. Водночас польські підприємства отримали б досвід такого будівництва й нові робочі місця. Слід зауважити, що технологія модульного будівництва на 20-50% швидша за традиційну і та на 20 % дешевша.  

Використання пустих будівель чи будівництво в ґмінах житла для оренди, що буде  конкурентним для комерційних проектів, – це ще одне розв’язання, на яке вказують експерти. На їхню думку, ґміни, що мають  плани просторового розвитку, повинні отримати право стягувати податок на нерухоме майно на основі способу використання, зазначеного в такому плані. Це б принесло збільшення надходжень до бюджетів ґмін і заохотило б власників землі до її забудови або продажу. Нині власники таких ділянок дуже часто тримають їх незабудованими. 

Справжня інтеграція

У розділі, присвяченому інтеграційній політиці, автори підкреслюють, що Польща була культурно досить однорідною державою. Цей стан тривав від ІІ Світової війни й змінився в останні роки з напливом трудових мігрантів, зокрема українців. Проте, як зауважують фахівці,проблемою є те, що польський уряд властиво не вів справжної інтеграції мігрантів: “Тенденція ставитися до мігрантів чи біженців як до знаряддя політичної боротьби може дуже легко призвести до перенесення українських воєнних біженців з категорії “гостей”, яких сприймають з добротою та співчуттям, до проблемних «чужих», позбавлених соціальної підтримки, підданих різним типам відчуження та експлуатації на ринку праці”, – стверджують автори звіту “Гостинна Польща”. Вони також підкреслюють, що справжня інтеграційна політика означає здійснення урядом активних заходів щодо залучення етнічних меншин до соціального та громадського життя. У росії, Китаї чи Саудівській Аравії, де таких цінностей не визнають, іммігрантів сприймають як загрозу. Це призводить до ксенофобії, відсутності культурних контактів чи інтеграції. 

Експерти  зауважують: парадоксально, але проблемою може бути культурна близькість поляків та українців. Сторонам може здаватися, що, оскільки дві країни дуже до себе подібні, мігранти без системних розв’язань знайдуть себе в польському суспільстві та інтегруються: “Найгірший із можливих сценаріїв – це той, за яким уряд вирішить, що нічого не потрібно робити та проблема розв’яжеться сама собою”, – остерігають експерти.

“Роззброїти” відмінності

Автори звіту наводять приклади відмінностей між поляками та українцями, які можуть бути джерелом проблем. Дослідження показують, наприклад, що поляки більше прив’язані до рівності жінок та чоловіків у таких питаннях як освіта, політика чи ринок праці. Інакше кажучи, українці частіше погоджуються із твердженням, що для хлопців університет важливіший, ніж для дівчат, або що чоловіки є кращими за жінок директорами. Хоч з маленькою різницею, більше українців, ніж поляків, погоджується, що діти страждають, коли їхня мати працює (відповідно 54,8% і 50% опитаних). А це, як відзначають експерти, вимагає з боку польського уряду створення умов, щобматері могли поєднувати роботу з якісним доглядом за дітьми поза домом. Відкритим залишається питання, чи актуальному урядові загалом залежить на створенні умов для поєднання кар’єри та материнства. Обидві нації різнить і ставлення до праці чи терміновості. Ці та інші відмінності, якщо не будуть “відпрацьовані”, можуть призводити до непорозумінь, або навіть стигматизації чи дегуманізації українців у Польщі з боку антиіміграційних груп. Заклики до боротьби з українізацією Польщі, які вже з’явилися, є прямим доказом цього.

Норвезькі приклади

Як відомо, поляки досі проявляли велику емпатію та солідарність з українцями, але світові дослідження показують, що такі почуття щодо біженців з часом вигорають. Тому експерти зауважують, що, з одного боку, польський уряд повинен активніше розробляти державні програми підтримки українців і, що важливо, з другого не втрачати з поля зору найбільш бідних поляків: “Якщо не буде системної допомоги та полегшення для поляків, дуже можлива ворожість до осіб, які тікають від війни в Україні” – стверджують автори звіту.Посилаючись на норвезький приклад, вони подають моделі подальшої підтримки, що дозволять уникати напруги. Так можна створити довгострокову волонтерську програму, за якою кілька охочих сімей візьмуть на себе відповідальність за допомогу одній українській родині, що проживає в тій самій місцевості. У такому випадку чітко буде записано, в якому розмірі надано предметну допомогу. Подібна модель може спрацьовувати й в освіті, де опікою кількох польських колег буде охоплено одного ученя з України. Тут ідеться не лише про допомогу в навчанні, але й спільне проведення часу, хобі чи спорт. У випадку польских учнів таке волонтерство було б пов’язане з “винагородою” у вигляді оцінки чи може братися до уваги в заявках на навчання у ВНЗ або стипендію. Не менш важливою є пропозиція спільних форм відпочинку для українців з іншими українцями, а також для українців і поляків. Тому, як зуважують автори звіту, потрібно інформувати біженців про те, де поблизу розташовано зелені зони або якими культурними пропозиціями вони можуть скористатися безкоштовно чи зі знижкою. 

Ще однин з цікавих норвезьких винаходів допомагає розв’язати мовну проблему. Ідеться про створення кол-центрів перекладу. Його послугами могли б користуватися польські та українські працівники. У такій моделі перекладачі по телефону можуть допомагати лікарям чи службовцям. Експерти зауважують також, що досі основною площиною польсько-українських зустрічей була робота, а зараз буде ще школа, і саме туди слід скерувати низку системних розв’язань.Одним з них, напевно, є потреба масового працевлаштування міжкультурних асистентів, тобто осіб, завданням яких буде підтримка дітей іноземців та їхніх батьків у навчанні, а також інтеграція з поляками. Фахівці зауважують, що в школах абсолютно не може бути тиску щодо вживання українцями лише польської мови: ”Учителі повинні знати, що українська мова є одною із небагатьох сфер стабільності для цих дітей у ситуації, коли все інше втрачено”, – підкреслюють автори звіту. 

Дезінформація

Ще одна ключова сфера – це боротьба з дезінформацією щодо українців та проявами російської пропаганди. Тому важливим завданням залишається постійний моніторинг, особливо соціальних мереж, таких як фейсбук, твіттер чи месенджер, інтернет-порталів та коментарів під публікаціями, телевізійних станцій та радіостанцій. Експерти підкреслюють, що джерелом конфліктів може бути будь яка сфера – освіта чи ринок праці – і будь-що може стати дезінформаційним матеріалом. На думку авторів звіту, в бортьбі з антиукраїнською дезінформацією особливо активними мають бути такі державні установи, як Агентство внутрішньої безпеки або Центр державної безпеки. Результати їхньої моніторингової роботи повинні бути доступні для розповсюдження в ЗМІ. Однак, як зауважують експерти, досі польська прокуратура та поліція дуже рідко користувалисяможливістю покарати тих, хто дезінформує чи поширює ненависть. З огляду на це серед порушників зберігається відчуття безкарності. Автори звіту зауважують: боротися з наслідками діяльності дезінформаторів можна,посилюючи в школах заняття профункціонування сучасних мас-медіа.

Поділитися: