Григорій Сподарик ■ ПОГЛЯДИ ■ №43, 2019-10-27

На нас чекають наступні чотири роки без свого представника у польському парламенті. До лав Сейму не потрапить ані перша українська мігрантка, яка вирішила балотуватися на виборах, – Мирослава Керик, ані перша жінка з-поміж етнічних українців Польщі Ксеня ДовганьДоманська. Не потрапив туди й досвідчений політик із депутатським стажем – Мирон Сич.

Фото Павла Лози

Хтось скаже – невелика втрата, бо що може зробити один чи навіть троє депутатів. Довго можна нагадувати, що засудження акції «Вісла», повернення Народного дому в Перемишлі чи захист фінансування нацменшин показують, що можуть, і то зовсім немало. Отже, наскільки ми як громада відчуваємо важливість таких питань і водночас – потребу мати свого представника на рівні державної влади? Якщо взяти до уваги, що згадані кандидати разом зібрали менше, ніж 6 тисяч голосів – очевидно, для нас це не надто важливо. Сам Мирон Сич, балотуючись у 2007 і 2011 роках, отримував до 9 тисяч голосів. У цьому контексті варто передати слова пошани тим, хто не полінувався і підтримав наших кандидатів своїми голосами.

Останній найслабший з усіх виборів, на яких балотувався Мирон Сич, результат – трохи більше, ніж 4300 голосів – не дозволив навіть наблизитися до депутатського мандату. Тут варто відзначити, що перед кожними виборами проти Мирона Сича розгортається широка антиукраїнська кампанія.

Очевидно, цього разу вона спрацювала особливо добре. Інша справа – усі згадані кандидати балотувалися за списками «Громадянської коаліції», яка не зуміла переконати голосувати за свою партію більшість виборців. Маятник суспільних настроїв у Польщі, який в 2015 році відхилився у праворадикальний бік, залишився там донині, і так, певно, триватиме ще якийсь час.

Дехто каже: мабуть, до економічної кризи, яка відсуне від влади прихильника і популяризатора цих ідей, партію «Право і Справедливість» («ПіС»). Проте навіть якщо так станеться – це буде не зараз. Отже, ситуація невтішна, але більшменш зрозуміла. Після останніх чотирьох років, мабуть, ніхто не сумнівається, що друзями чи навіть партнерами з правлячою командою ми не будемо. Відкрите питання – наскільки вони захочуть розвивати мистецтво такої «відсутності дружби». На жаль, ресурси для цього ще є.

Відколи середовище депутатів поповнилося членами партії «Конфедерація», проблеми та наступні антиукраїнські акції – гарантовані. Підтримку ми можемо шукати на рівні місцевого самоврядування. Саме там наші громадські лідери не без проблем, але все-таки знаходять порозуміння, а з ним – і кошти на різні фестивалі чи іншу суспільну діяльність. Однак політика центральної влади послідовно ускладнює і ці місцеві відносини. На практиці це виглядає так – «ПіС» підвищує платню вчителям, але якось забуває надати кошти самоврядуванню. Ці гроші треба знайти, тому війти чи бургомістри здобувають їх, відмовляючись від необхідних інвестицій чи європейських проектів, частину яких треба оплатити самостійно.

Цьогоріч центральна влада звільнила від податку на доходи фізичних осіб молодь віком до 26 років. Було чим похвалитися перед електоратом, а що такий крок означає величезну діру в бюджетах багатьох самоврядувань – це вже інша річ. У такій ситуації не позаздриш голові гуртка Об’єднання українців у Польщі, якому доручають місію здобути у війта чи бургомістра гроші на якийсь захід. В 2017 році без державної підтримки, з допомогою друзів і за зібрані самотужки кошти українцям вдалося організувати пам’ятні заходи з нагоди 70-х роковин акції «Вісла».

Усе вказує на те, що під час наступної політичної «чотирирічки» нам доведеться дедалі частіше втілювати в життя такий сценарій, у якому можемо розраховувати тільки на власні сили. Цей імовірно важкий час повинен показати, яким є сучасне українство у Польщі. Чи це пасивний споживач, чи все-таки громада, яка має свої потреби і бажання їх реалізувати. Складніші часи повинні бути й сильнішим стимулом до визначення пріоритетів.

«Настав час, щоби кожного з нас – без огляду на світогляд, релігію чи сексуальну орієнтацію, шануючи різноманітність та рівність у правах, привілеях та обов’язках громадян цієї чудової держави – ви представляли, маючи чутливість щодо суспільних питань, зрозуміння, послідовність та чесність», – із таким посланням звернулась у Facebook Ксеня Довгань-Доманська до своїх конкурентів, для яких вибори завершились отриманням депутатського мандату. Якби вони дослухалися і ще й втілили це у життя, нам усім дійсно стало би й легше, і приємніше тут жити.

Поділитися:

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*