■ СПОГАДИ ■ №17, 2021-04-25

Згадка через 40 днів після смерті

Катерина Лялюк-Петрига (дівоче прізвище – Когут) народилася 24 квітня 1925 року в селі Радава Ярославського повіту в родині Михайла i Параскевїї. В ciм’i Когутів було дев’ятеро дітей: чотири доньки i п’ять синів. Мама була п’ятою. Її батьки мали велику господарку: 15 моргів землі i багато худоби. Батько Михайло Когут знаходив ще час i для церкви, виконуючи обов’язки помічника дяка під час богослужень.

Після закінчення народної школи в рідному селі на початку 1942 року Маму покликали на курс виховательок дитячого садка, а згодом – до двохлітньої педагогічної школи в Ярославі.

Під кінець січня 1942-го під впливом шкільних товаришок єдиною з рідного села Вона вступила до юнацтва Організацїї Українських Націоналістів. Цей крок проклав їй дорогу до пізнішої роботи в підпіллі. Влітку 1944 року Мама була покликана на тритижневий підпільний курс який провадила «Ірина», яка прибула до Ярослава з Коломийщини.

Після переходу німецько-більшовицького фронту Катерина Когут («Грізна») помагала «Ірині», організувати жіночу ciткy ОУН на тepeнах   ІІ-ї Округи. Польська комуністична влада ще не існувала. Швидко почали формуватися одиниці УПА. Настав час «Упівської Республіки».

В 1944 – 1947 роках Мама була інструкторкою жіночого відділу ОУН, згодом медсестрою, зв’язковою і врешті стала кур’єром І-го та ІІ-го округy ОУН-УПА.

Після закінчення війни підпілля мусило пристосувати свої дії до нових обставин. На початку березня 1947 року «Корнійчук» (командир нашого Батька – Богдана Петриги «Крука» ) послав Його в західну Польщу, а згодом і нашу Маму. Вони були вже нареченими.        Завданням нашої Мами було організувати пункт переправлення повстанців, які тікали до Німеччини. Вона почала працювати в санаторії в Лондку-Здрою, який знаходився в декількох кілометрах від кордону з Чехословаччиною.

Після шлюбу та народження старшого сина Мирослава вони жили в Нижній Сілезії.

З папки польського Інституту національної пам’яті (IPN) Катерини Петриги: «Petryga Bodan i Katarzyna. Obydwoje do 1947 r. byli powiązani z OUN-UPA, a w latach pięćdziesiątych ich mieszkanie było wykorzystywane jako melina dla kuriera ośrodka wywiadowczego OUN w Monachium Michała Cypery. Z meliny tej korzystał również „Don” (Zbigniew Kamiński). W kwietniu 1954 r. Petryga Bogdan był aresztowany w grupie nacjonalistów przy likwidacji agentów siatki „Dona” (sprawa Zenona Łapińskiego)».

На момент арешту Батька мені (Мирославові Петризі – прим.ред.) було чотири роки, але я добре пам’ятаю Матір, яка плакала, та УБ-івця, який наказав підготувати Батькові теплий светр, зимові штани  та теплі шкарпети.

Ми не знали, куди вони взяли Батька. З Мамою ми об’їздили всі місцеві арешти та в’язниці, щоб дізнатись про його долю. Один зі слідчих, який займався цією справою, коротко відповів «чого ж ти плачеш, к…о, якби він був невинний, то би не сидів. Але він живий». Батька звільнили з в’язниці на рік пізніше.

Нарешті розпочався період такої-сякої стабілізації та щасливого сімейного життя. У 1956 році народився другий син Ярослав. Почала діяти суспільна світлиця Українського суспільно-культурного товариства (УСКТ), де зустрічались усі вроцлавські українці. Починалися богослужіння у церкві, Маланки, створювалися танцювальні колективи, хор, театр, відбувалися Шевченківські відзначення. Українці знову були разом.

Щороку ми відпочивали в околицях Пасленка, де проживала більшість нашої родини, переселеної після горезвістної акції «Вісла». Мама допомагала моєму Батькові вести кравецьку майстерню. Наше щасливе життя закінчилося раптовою смертю нашого Батька в 1971 році. Ми пережили трагедію завдяки допомозі рідних та близьких. Давні друзі Мами, які були в США, допомогли їй виїхати з Польщі, знайти роботу і зорганізували фіктивний шлюб, щоб Mати мала дозвіл на постійне проживання.  Той шлюб з колишнім воїном УПА (Іван Лялюк «Камінний») швидко виявився справжнім, дуже вдалим зв’язком. Вони мирно і щасливо прожили разом 27 років.                                          

Тим часом сини одружилися. Мама нарешті дочекалася своїх жаданих онуків – Лесю та Миколу. Сини стали членами «Журавлів», що було її мрією та гордістю. Після виїзду до США Мама була активною діячкою української громади – секратарем Головнго Управління Організаціi Колишніх Вoяків УПА США і  Канади тa членом Видавничого Комітету  «Літопису УПА».   Настав день 24 серпня 1991 року – проголошення незалежності України. Ще не вмерла Україна! Для нашої Матері це, мабуть, був найщасливіший день у її житті. Незалежності України вона присвятила свою молодість.

Після смерті чоловіка Івана, вона переїхала до Торонто, де жив її молодший син Ярослав зі своєю дружиною, сестрою та братом із сім’ями, а також багато односельчан.  Останні два роки свого життя Мама потребувала вже цілодобового догляду і проводила їх в українському Пансіоні ім. Івана Франка в Торонто. Там весь час вона мала також постійну опіку та допомогу від сина та невістки, відвідували її численні друзі та найближча родина. Під час пандемії, коли відвідування було припинено, ми зустрічалися через скайп, розмовляючи, згадуючи, жартуючи та співаючи разом її улюблені пісні.

Катажина Лялюк-Петрига закінчила своє довге і працьовите життя уві сні … у віці 96 років.

До останніх моментів свого життя вона зберігала теплоту і життєрадісність. Вона просто сіяла доброю енергією. Найкраще це висловили співробітники Пансіону ім. Івана Франка

«Це була для нас честь – піклуватися про пані Катерину. Вона була неймовірно доброю і розумною жінкою. Завжди усміхнена. Завдяки вашим дзвінкам у скайпі у понеділок після обіду наш третій поверх був наповнений вашими мелодійними голосами. Ми із задоволенням співали разом з вами. Нехай її пам’ять буде вічною».

Похоронні церемонії відбулися в церквах Торонто, Варшави та Ельблонґа.  За відправлення похоронних торжеств – велика подяка найпреподобнішим Отцям: Іванові Палісі та Богданові Свистуну у Торонто, Петрові Кушці та Дмитрію Оршуляку у Варшаві тa Андрієві Сороці в  Ельблонзі.                       

З благословенної пам’яті Катериною попрощалися сини Мирослав та Ярослав зі своїми дружинами Лесею та Терезою та онуками Миколаєм та Лесею, братом Владиславом та дружиною Стефанією, швагром Андрієм і з родинами з Торонто, Варшави, Міланувка, Ельблонга, Пасленка та численними друзями.

Вона буде в нашій пам’яті назавжди.

Сини з дружинами та дітьми

Фото з родинного архіву

Поділитися: