Павло Лоза ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №19, 2021-05-09

Провідна або поминальна неділя, проводи, провідки, гробки, опроводи, радониця, дарна неділя, радниця, Томина неділя. Все це – назви однієї і тієї ж традиції – поминати душі померлих в першу неділю після Великодня. А другий тиждень після Пасхи називають поминальним тижнем. На сороковий день після їхньої смерті ми згадуємо двох представників лемківської громади.

Штефан Дзямба

«Одишла од нас добра людина» – так починається повідомлення Об’єднання лемків (ОЛ) про смерть Штефана Дзямби. З 1950-х років він брав активну участь у житті та діяльності лемківської громади. Був засновником Об’єднання лемків, яке діє з 1989 року. Двічі очолював ревізійну комісію організації і був найстаршим її членом.

У 1989 році разом з двома іншими лемківськими активістами Петром Чухтою і Теофілом Дубецом придбав 10 гектарів землі в селі Ждиня, з якого походив. Ділянку передав ОЛ як місце для організації щорічних фестивалів «Лемківська ватра».

У тому ж році Штефан Дзямба ініціював створення громадського Лемківського комітету. Його члени поставили собі за мету повернути лемкам господарства та ліси, які незаконно перейшли у власність держави внаслідок акції «Вісла» у 1947 році. Ці дії принесли помітний ефект, адже деякі лемківські родини відвоювали втрачене майно.

Пан Штефан неодноразово виступав публічно з ініціативою відновлення історичних назв місцевостей на Лемківщині. Попри свій похилий вік, він охоче передавав свої історичні знання про регіон жителям і відвідувачам Лемківщини та ділився інформацією, необхідною для написання наукових праць. Він є одним з героїв фільму «Така была наша доля», що містить інтерв’ю зі старшим поколінням, яке все ще пам’ятає війну та виселення.

У 2017 році на прохання Об’єднання лемків малопольський воєвода відзначив Штефана Дзямбу за культурно-суспільну діяльність «Срібним хрестом заслуг», а у 2018 році він був нагороджений почесною відзнакою «Вірний предкам», яку надає Головна управа ОЛ. Пан Штефан був нею удостоєний під час XXXVI «Лемківської Ватри» у Ждині.

Штефан Дзямба помер на 92-му році життя.

Павло Стефановський

Лемківський поет, етнограф, який усе своє життя присвятив ідеї збереження культурної спадщини рідної Лемківщини. В 1947 році в межах акції «Вісла» був виселений з родиною у Нижню Сілезію. У 1956 році, коли почало відроджуватися українське організоване життя у Польщі, він зразу долучився до громадської діяльності, особливо на Лемківщині, куди повернувся у 1959 році. Серед лемків, які повернулися тоді із західних земель, народилася ідея збереження пам’яток своєї культури. Створення Лемківської секції при Головній управі Українського суспільно-культурного товариства (УСКТ) дало ширші можливості для такого виду діяльності. Керівниками Лемківської секції були тоді Михайло Донський, Теодор Ґоч та Павло Стефанівський.

Усе почалося зі збирання народних костюмів, які збереглися під час війни, сільськогосподарських знарядь праці, предметів побуту. Перша колекція лемківських костюмів була зібрана саме в хаті Павла Стефанівського у Білянці. Так було створено Лемківський музей у Білянці, який кількадесят років розміщувався вдома у лемківського діяча. Тільки в середині 90-х років його перенесли до старої лемківської школи.

Павло Стефанівський двічі організовував Фестиваль лемківської культури. У 50-60-ті роки він об’єднував лемківську молодь, керував фольклорними колективами. Був одним із співзасновників відомого ансамблю пісні та танцю «Лемковина» та довголітнім його конферансьє.

Він написав багато публіцистичних та етнографічних статей про Лемківщину. Його тексти друкувалися не лише у квартальнику «Лемко», в якому він був видавцем, але теж на «Лемківскій сторінці» у тижневику «Наше слово».

Багато хто знає жителя Білянки через його поетичні твори. Він є автором драми «Любов неволю ламе» та кількох збірок поезії. Серед них – «Лемківска ікона – Łemkowski pejzaż», «Лем», «Лемківскій край», «Лемківскій біль». Два роки тому видано авторську збірку пісень, де Павло Стефанівський співає свої твори.

Тут можна пригадати, що один із віршів лемківського поета було представлено під час телепрограми «Бутік» у 1987 році. Її співведучою була Аґнєшка Осецька, відома польська авторка текстів до численних пісень. Поетеса високо оцінила творчість Павла Стефанівського і «закинула» йому в листі, що він занадто скромний у популяризації своєї поезії.

Лемко є теж автором багатьох фотографій та документальних фільмів, зокрема з весіль, музичних концертів. Серед них – 15-хвилинна стрічка з похорону Никифора Дровняка, з яким Павло Стефанівський добре був знайомий, про що свідчить портрет лемківського діяча, намальований Никифором.

Павло Стефанівський був лауреатом багатьох нагород, зокрема нагороди Малопольського воєводства ім. Романа Рейнфуса, якою відзначають тих, хто займається популяризацією та дослідженням культурної спадщини регіону, а також нагороди ім. Никифора, яку надає «Товариство лемків» («Stowarzyszenie łemków»).

Павло Стефанівський помер, маючи 89 років.

Підготовлено на основі спогадів, інформаційних матеріалів, архіву тижневика.

Поділитися: