Григорій Сподарик ■ ГРОМАДА ■ №17, 2020-04-26

Батьки розповідають про те, як в домашніх умовах організовують навчання для своїх дітей і які переживання з цим пов’язані. Найважче – тим, у кого на час пандемії припадають важливі іспити.

–  Ми – щасливі батьки Бориса – першокласника, та Андрія, який зараз у старшій групі садочка, – говорить Аня Назарович-Кійко. Як і всі, з середини березня вона працює з дому. Вони з чоловіком через день – допомагають синам у навчанні. Так вони чергувалися завжди, наприклад, читаючи синам казки перед сном, без яких вони навіть не думають іти спати. Аня підкреслює, що домашнє навчання їхніх дітей у порівнянні зі старшими класами – не надто складне. Вихователька та вчителі пересилають усі уроки через електронний журнал «Librus». Борисові завдання з української мови та релігії, а також із музичної школи, надсилають на електронну пошту. Так само батьки отримують вправи і для Андрія. У мережі створили групу, де вчителька публікує для дітей ролики з привітаннями і поясненнями завдань. Натомість учителям надсилають фотографії або відеозаписи виконаної роботи. Роль батьків в основному полягає у координації.

– Ми з самого початку карантину уроки робимо зранку, щоб потім був вільний час на розваги, – відзначає Аня. Водночас вона шкодує, що немає онлайн-занять для членів дитячого ансамблю «Любисток», який діє при ольштинському пункті навчання української мови. – Поки що все йде легко, але сонця за вікном щораз більше, і воно відволікає нас із дітьми від навчання.

Більш складне становище – у сім’ї Анни Шумної. За її словами, нинішня ситуація – це серйозний виклик для батьків. Анна має чотирьох дітей – двоє вчаться у 3 і 5 класах, ще один – у випускному, найстарший – на першому курсі політехніки. Найбільше роботи батьки мають із наймолодшою донькою, яка не може справитися з усім сама. У школі немає електронного журналу, а вчитель зв’язується з батьками через смс-повідомлення.

– Завдань з польської мови і математики дуже багато, – відзначає мама. Її чоловік повністю зайнятий власною підприємницькою діяльністю. І, хоч Анна також працює на повну ставку, усі обов’язки з допомоги дітям із навчанням лягли на її плечі. Добре, що вдома зараз є її батько, який допомагає внучці із непростою математикою. Старші діти – більш самостійні і самі справляються з уроками, також з української мови. Дуже інтенсивно працює випускник, але Анна все одно переживає за іспити:

– У 2019 році була довга перерва, бо страйкували вчителі. Зараз – пандемія. Цьогорічним випускникам справді не щастить.

Жінка турбується також про найстаршого сина – студента Ґданської політехніки. Там майже нічого не відбувається – заліків не має, практичних занять також.

– Я розумію, що ми досі не стикалися з такою ситуацією, але для мене особисто це все надто складно. А кінця цьому не видно, – говорить Анна Шумна.    

Схожу думку має також Сильвія Пєтночка – вчителька української мови. Для неї те, що всі раптово опинилися вдома – це не проблема, бо родина завжди старалася спільно проводити час і допомагати одне одному.

– Повідомлення про пандемію викликало в мене страх, невпевненість і розгубленість щодо того, як надалі організувати роботу, – відзначає Сильвія. За її словами, довелося виробити новий сімейний розпорядок дня. Зараз усі працюють вдома. Троє дітей отримують багато завдань зі школи, і кожному з них треба допомогти.

– Наша донька – восьмикласниця. На неї чекають іспити, про організацію яких ми наразі нічого не знаємо, – перераховує проблеми Сильвія. Вони з чоловіком – учителі, тому потребують часу і тиші, щоб підготуватися до уроків. Саме у зв’язку з дистанційною роботою і навчанням сім’я мусила придбати додатковий комп’ютер.

Коронавірус позначився й на функціонуванні ольштинського пункту навчання української мови, де працює Сильвія. Як і решта вчителів, вона надсилає завдання учням на електронну пошту.

– Думаю, усі вже хочуть повернутися до школи, – відзначає вчителька.

У пункті навчання всі сумують ще й через те, що 9 квітня збиралися летіти на екскурсію в Київ. Це мала бути нагорода учням за успіхи у вивченні української мови та релігії. Організатори сподіваються, що поїздку вдасться здійснити пізніше.

– Я бажаю всім міцної віри у краще майбутнє, радісних і повних надії Великодніх свят, – оптимістично підсумовує Сильвія Пєтночка.

***

Віра у краще майбутнє необхідна в часи пандемії. Батькам, певно, буде легше, якщо влада зрозуміє їхнє хвилювання. Уроки онлайн – це ще не все: освітяни мусять прийняти такі рішення щодо подальшої роботи та організації іспитів, які максимально вирівняють шанси теперішніх учнів.

Поділитися: