Марія Рижик: «Навіть у складних обставинах можна знайти позитив»

Людмила Лабович ■ ПІДЛЯШШЯ ■ №9, 2021-02-28

Минулий 2020 рік був дуже складним для організацій національних меншин. Як пандемія коронавірусу вплинула на проєкти Союзу українців Підляшшя (СУП), розповідає Марія Рижик – колишня голова та нинішня заступниця голови СУП, від самого початку існування підляської української організації. Вона є ініціаторкою та організаторкою заходів передусім культурного та освітнього характеру, представницею СУП у Раді повіту Більська-Підляського.

Марія Рижик під час останнього з’їзду організації в 2019 році

Минулий рік був дуже специфічним у контексті проведення заходів. З якими проблемами довелося боротися під час пандемії?

Марія Рижик: Союз українців Підляшшя уже багато років реалізовує культурні, освітні, видавничі та медійні проєкти. Січень 2020 року почався нормально. Ми організували концерти за участі ансамблів з Підляшшя, а також з інших регіонів Польщі та України. Діти ходили на навчання, відбувалися вечори колядок, у садочках і школах проходили додаткові заняття в межах нашої програми «До джерел». На концертах були повні зали людей, ніхто не очікував, що все це зміниться.

У березні, коли прийшла пандемія, ми не знали, що робити. Думали, що все це триватиме місяць, та чекали на заходи, заплановані на квітень або травень. На жаль, нічого не помінялося, було навіть гірше. Тоді почали думати, що можна вдіяти, щоби не сидіти і не чекати на кращий момент. 

У червні обмеження пом’якшили, і ми почали поволі організовувати культурно-освітнє життя для дітей, але також – події для дорослих. Однак було зрозуміло, що жодних масових заходів ми не проводитимемо. 

А найбільш помітні ініціативи Союзу – якраз масові, як-от «На Івана, на Купала».

У липні цей захід мав би відбутися, але виявилося, що його можна провести тільки для обмеженої кількості глядачів. А досі на «Купалу» щорічно приїжджали до Дубич-Церковних 5-6 тисяч людей. Тому влітку ми почали організовувати менші події. 

Не можна було провести «Купалу», але з’явилася нова ідея – «Літні зустрічі з українським фольклором» у скансені в Козликах.

Це насправді було таки 24-те свято «Купала», але організоване вже у серпні, в іншій формі та в іншому місці. Ми, з одного боку, не хотіли переривати традиції проведення «На Івана, на Купала», але з іншого – вирішили, що зробимо захід трохи іншого характеру в Загороді у Козликах. Усе вдалося, люди були задоволені. Його відвідала максимальна кількість людей, яку дозволяли карантинні обмеження. Окрім того, багато глядачів зібрала онлайн-трансляція. Так що нам вдалося зберегти «Купалу», розпочавши водночас нову ініціативу. Маємо надію, що цьогоріч відбудуться вже дві події – «Купала» і «Літні зустрічі». Їх ми вписали у проєкт на 2021 рік.

Цього року не було «На Івана, на Купала» як масового заходу, але такий характер мали «Джерела – українські традиції і трансформації» у вересні в Черемсі. Подія, яка багато років проходила в Будинку культури, цього разу відбулася під відкритим небом із більшою кількістю глядачів. Ми запросили фолк-зірок та зробили онлайн-трансляцію. 

Загалом ми старалися бути уважними, і, коли можна було реалізовувати культурні ініціативи, ми просто це робили. Видавалося, що у звичних умовах вдасться провести наш найбільший осінній захід – Фестиваль української культури на Підляшші «Підляська осінь». Усе було вже заплановано, хоч і без артистів з України, – у Більську-Підляському, Білостоці, Гайнівці, Сім’ятичах, Нарві та інших населених пунктах. Однак ситуація змінювалася майже кожного дня: деякі ансамблі потрапили на карантин, щораз більше людей хворіло. Нам треба було бути дуже гнучкими; бувало, що будинки культури відміняли події за день до їхнього проведення, бо, наприклад, хтось заразився. Тому не відбулися деякі заходи, приміром, ювілей ансамблю «Ранок», концерт у Сім’ятичах та вечірка у Білостоці. Зате ми провели онлайн-концерт у Черемсі. 

Так само у мережі та вже восени пройшли два конкурси, які завжди відбувалися навесні – декламаторський «Українське слово» та співочий «З підляської криниці».

Ми думали, що вдасться організувати їх восени у традиційний спосіб, але тоді якраз закрили будинки культури. Однак все пройшло без проблем в онлайн-режимі – вчителі записали вірші дітей на конкурс «Українське слово», в співаки й ансамблі підготували записи пісень на Конкурс української пісні «З підляської криниці». Згодом зібралася комісія й оцінила виступи. Кількість учасників була приблизно така сама, як у минулі роки. Гала-концерт «Криниці» також відбувся онлайн, і, як показала статистика, його подивилося багато людей, було також чимало вподобань («лайків»). Можливо, завдяки цьому наші ініціативи дійшли до більшої кількості глядачів. 

СУП багато місця у своїй діяльності присвячує різним формам позашкільної активності для дітей і молоді. Здається, з цим було найбільше проблем?

У вересні ми думали, що повернемося до цих проєктів та будемо їх постійно реалізовувати. Ще на канікулах нам вдалося організувати екскурсії та майстер-класи, у вересні ми продовжили зустрічі з народними митцями. Але, на жаль, довго це не тривало. Коли знову закрили школи, ми почали проводити наші заходи онлайн або у гібридній формі: частково організовували майстер-класи стаціонарно, а частково – в інтернеті. Це були зустрічі з нашими народними творцями, фольклористами, істориками, поетами. Загалом за всією нашою діяльністю можна слідкувати в мережі.

Ми презентували також виставу для дітей, яку записав Львівський театр ляльок. Українські митці не змогли приїхати до нас на фестиваль, але зробили відео. Така форма теж нам сподобалася.

Більшість заходів ви реалізували завдяки дотаціям Міністерства внутрішніх справ і адміністрації. Однак були також інші ініціативи, які виходили поза ці щорічні проєкти?

Деякі наші починання підтримали місцеві самоуправління у Більську-Підляському, Гайнівці і Білостоці. Окрім того, Улита Харитонюк проводила проєкт за кошти Міністерства культури – «Кожинська музична традиція – Марія Денисюк». Він нас дуже порадував, адже завдяки ньому вдалося записати багато давніх пісень, які потім були опубліковані в інтернеті, а учасники вивчали наш місцевий репертуар під час зустрічей зі співачкою, якій вже понад 90 років. 

Що змінила ця складна ситуація з пандемією?

Ми багато чого навчилися за цей рік. Треба було звикнути до іншої форми функціонування, і ми тішимося, що наші координатори все-таки справилися з організацією заходів у нових умовах. 

Не можна спати, треба щось робити. Не варто просто чекати, поки ситуація налагодиться і все буде нормально. Культура мусить жити, це потрібно людям – вони хочуть брати безпосередню участь у заходах, а якщо такої можливості немає, то  дивляться наші ініціативи онлайн.  

Звісно, краще, коли артисти виступають на сцені, набагато більший ефект дає звичне культурне життя, але навіть у таких складних обставинах можна знайти позитивні моменти. Їх треба шукати для того, аби діяти далі.

Про який позитив тут можна говорити?

Наприклад, можливості інтернет-трансляцій. Грудневі концерти колядок дивилося стільки людей, скільки ми точно не змогли би вмістити фізично у будинках культури. Так що є свої плюси.

З організаційної точки зору я бачу ще одну гарну річ: досі ми намагалися запрошувати багато ансамблів з України, аби покращувати рівень наших заходів, показувати їхні досягнення. Через те, що минулого року вони не змогли приїхати, ми зосередились на наших колективах, пошукали ансамблі з Польщі, ширше презентували наші підляські групи. Думаю, що в цій ситуації ми почали більше їх цінувати. Вони допомагали нам, пропагували українську культуру, змогли краще показати власний репертуар.

Які виклики стоять перед вами цього року? 

Думаю, він буде дуже складним. Ми хотіли би продовжувати наші культурні ініціативи за участі дітей та молоді, але ситуація залишається непростою. Звісно, є заходи, які можна буде реалізувати без проблем. Це медійні проєкти – видання двомісячника «Над Бугом і Нарвою» або підготовка радіопередачі «Українське слово». Також цього року ми плануємо надрукувати збірку поезій Івана Киризюка з нагоди 50-річчя його творчої праці.

Я думаю, однак, що багато подій доведеться організувати в гібридній формі – те, що вдасться, проводитимемо у традиційному форматі, а те, що ні – в мережі.  

Ми вже багато чого навчилися, вміємо робити онлайн-трансляції. Тому я думаю, що це все ж буде кращий рік, бо ми вже можемо добре справлятися із різними ситуаціями.

Фото авторки статті

Поділитися:

Схожі статті

Маріуш Сава: «У Інституту нацпам’яті є багато важливих проєктів. Але мені є що робити поза ним»

Ігор Ісаєв ■ ІНТЕРВ'Ю ■ №21, 2021-05-23 Про залишений Інститут національної пам’яті, настрої серед істориків, що займаються українською тематикою в Польщі, та про подальші...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*