Мирослава Остап’юк ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №49, 2020-12-06

Звертаю читацьку увагу на найновіше видання – щорічник українського письменницького середовища «Український літературний провулок». Цей часопис існує в культурному просторі українців у Польщі від 2001 року. Він – спадкоємець бурхливих літературних дискусій, які точилися у 1990-х роках у «Нашому слові». Говорили тоді про присутність українських поетів у творчому дискурсі нашого середовища.

20-й том літературного щорічника письменницького середовища «Український літературний провулок» (головний редактор – Тадей Карабович, Люблін 2020) якраз вийшов із друку. Це, можна сказати, – подія, бо українських видань у Польщі не так вже й багато,  багато періодики тепер також існує в онлайн форматі.

На сторінках щорічника, як завжди, презентують читачам найновішу творчість українських письменників у Польщі як складової нашої національної меншини. Феномен українських авторів показує літературу у ширшому контексті. Це – архівні матеріали, переклади поезії, літературна критика, рецензії, листування, літературні події та інформація про щоденне життя письменницького середовища. Усе це відображає творчий процес та його різноманітність.

У найновішому номері знову ведеться ґрунтовна дискусія про виникнення української літератури у Польщі, її становлення, що почалося з дебютів у «Нашому слові», «Гомоні», «Українських календарях» і «Альманахах». Ці видання були віхами літературної історії українців у Польщі 1960-90-х років. Безумовно, після 1956 року стала помітною творчість Остапа Лапського, Якова Гудемчука, Івана Златокудра, а з дебютів 1980-х років можна відзначити Ольгу Петик, Івана Киризюка, Тадея Карабовича, Женю Жабінську. Також літературознавці звернули увагу на те, що в умовах переселення українців 1947 року важливу роль у літературі відіграла ностальгія за рідними землями, переосмислення спілкування, впливів спогадів та літературних зустрічей.

Присутність літературного українського середовища у Польщі, про яку писали протягом 2001-2020 років на сторінках «Українського літературного провулку», не раз намагалися підсумувати. Ось характеристика цих процесів від антропологині культури Ольги Соляр:

«Після 1947 року всі цикли присутності українців на рідних землях були порушені. Попри те, що з часом, починаючи від 1956 року, літургійний цикл відновився, люди вже не повернулися до традиційного обрядового календаря, який століттями визначав періоди: весняний, літній, осінній і зимовий. Аграрний календар існував та досі існує у кожному традиційному суспільстві, життя якого залежить від плодючості землі та пов’язане з концепцією циклічності часу. Повторюваний ритм дає відчуття безпеки, тому після виселення українська громада інтуїтивно почала створювати нові свята, які можна сьогодні зарахувати до обрядового циклу українства у Польщі».

Запропонована науковицею літературна парадигма надто складна, щоби писати про неї при нагоді презентації «Українського літературного провулку», але все одно зрозуміла. Адже скільки творчого часу треба було Остапові Лапському, аби заново змалювати «втрачену Ойкумену», спробувати встановити для себе нові сторони світу і пори року. Про це свідчить його відомий вірш «Хата» (1996): «Лиш обриси одні / підвалини наснились / на спогад в чужині, / як місця знак всесилий». Автор віднаходить себе в поезії і нею живе. 

У цьому контексті варто також нагадати літературну творчість Ольги Петик (поезію, прозу, драматичні твори), яка намагалася відбудувати зруйновані переселенням природні цикли втраченої малої Батьківщини. Її інтелектуальні твори встановлювали також контакт з Україною і Перемишлем, куди поетка переїхала на постійне проживання у 1980 році.

На сторінках «Українського літературного провулку» читач знайде літературознавчі статті Віктора Яручика, Івана Немченка, Віталія Мацька. У них автори розповідають: на початку 1980-х років Остап Лапський, Міля Лучак і Тадей Карабович запропонували нову концепцію. Вона полягала в тому, що творчість наших письменників у Польщі не є лишень власністю літпроцесу Українського суспільно-культурного товариства, а становить частину великої української літератури. Ця ідея запрацювала і стала для нас реальною. Наших авторів у Польщі прийняли до Національної спілки письменників України, вони друкували свої твори у Львові та Києві, і це відбувалося протягом 1990-2020 років.

На сторінках «Українського літературного провулку» вийшли ювілейні вітання поету Іванові Златокудру з нагоди його 90-річчя; вірші Міли Лучак, Івана Киризюка, Тадея Карабовича та інших українських авторів. Надрукована наукова стаття професорки Валентини Соболь про Остапа Лапського; мовознавчі матеріали про творчість народних поетів Степана Сидорука, Марії Сарнацької, Василя Альбічука. Як писав професор Михайло Лесів,  у таких віршах зберігся «глибший сенс досвіду творців», який виконував антропологічні функції першоджерел, щирості та наївного захоплення світом. Народні поети, які плекали українську говірку, оберігали водночас традиційну сільську культуру.

Хочу також звернути увагу на унікальний матеріал, презентований у щорічнику,  статтю «Серце збунтоване до дна», яку доповнюють архівні вірші та світлини. Це публікація про поетичну історію, сховану за літературним псевдонімом. Ідеться про віднайдені в «Нашому слові» вірші невідомого поета В. Беркута, який виявився знаним вченим-літературознавцем, професором Василем Назаруком. Цей текст показує ненормативність творчого дискурсу. У таких ситуаціях Остап Лапський сказав би: «Весняна повінь греблі рве». Це означає, що перед нами цінна літературна знахідка 1960-х років, яка показує, що призабута творчість може бути актуальною.

Загалом «Український літературний провулок» є цікавим прикладом поетично-літературного літопису і відображає письменницьку ситуацію нашого середовища. Видання завершує біографічний покажчик щорічника 2001-2019 років, укладений відомим видавцем та редактором надсянських публікацій, Володимиром Пилиповичем з Перемишля. Щорічник проілюстрований гравюрами відомої львівської художниці Стефанії Ґебус-Баранецької (1905-1985), яка народилася в Перемишлі.

Замовити часопис можна, написавши на e-mail: hola.skansen@gmail.com.

***

«Український літературний провулок». [Щорічник] Люблін, 2020. – 393 с.

Поділитися:

Категорії : Рецензії та огляди

Схожі статті

Українське поетичне слово – у виконанні підляських дітей

Людмила Лабович ■ ПОДІЇ ■ №18, 2024-05-05 18 квітня в Більську Підляському відбувся щорічний Воєводський декламаторський конкурс «Українське слово», який організував Союз українців Підляшшя,...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*