Свято Стрітення Господнього в народній традиції

Тадей Карабович ■ ТРАДИЦІЇ ■ №8, 2021-02-21

Свято Стрітення Господнього 2 (15) лютого дещо призабулося у наш час. Воно випадає у будній день і лишилося тільки святом у церковному просторі. Проте Стрітення має глибоку фольклорну символіку. На наших рідних землях вірили у посвячену в церкві свічку-громницю та її стрітенський вогонь. Тому пропоную увазі читачів «Нашого слова» моє польове дослідження , здійснене на початку 90-х років ХХ століття на надбужанському Підляшші й на Холмщині.

Ікона «Стрітення», розпис Івана Селезньова у Софійському соборі в Києві

Стрітення святкують 2 (15) лютого, тобто на 40-й день після народження Ісуса Христа. Це свято почали урочисто відзначати у церкві з кінця V століття, а прибуло воно до Києва з Константинополя. Після хрещення України князем Володимиром Великим свято набуло місцевих неповторних рис. Адже зміст Стрітення зустрівся з язичницькими віруваннями українців, передусім тих, що працювали на землі і жили в селянський культурі. У такій богословсько-язичницький традиції його святкували також на Південному Підляшші та Холмщині. В українській Вікіпедіі читаємо: «У цей день співаються пісні-замовляння на тепло та добре літо, відбуваються гадання: „Доленько, Доле, дай мені збіжжя, теплу одежу ще й силу ведмежу”. Період від Стрітення (зустрічі зими з літом) до Благовіщення вважався біологічною межею зимоборства». Це й зрозуміло: тоді починалися затяжні морози лютневої засніженої зими, яка тягнулася до середини березня. Натомість у церковному календарі невдовзі починався Великий піст, і віруюче українське надбужанське село, яке жило обрядовими циклами, із нетерпінням чекало Великодніх свят і весни.

Стрітення Господнє, або принесення до Єрусалимського храму немовляти Ісуса Христа старцю Симеонові Богоприємцю, завершувало період Різдва. Закінчувалися усі різдвяні обряди, насамперед в хатах прибирали прикраси і ялинки. Так, Анна Назарович згадує, що на її рідній Грубешівщині з вікон знімали наліплені на шибки клеєм з тіста витинанки, які нагадували їй сніжинки. 

Центральним дійством було освячення стрітенських свічок, зроблених з бджолиного воску. Їх приносили до церкви і святили під час богослужіння. Ці свічки також називали громницями. Опісля їх несли до хати. На надбужанському Підляшші та на Холмщині свято Стрітення називали «грумниці» (Ставки), або «Срєтеннє Господне» (Голя) і надавали йому глибокий релігійно-народний зміст.

Після повернення додому з посвяченою в церкві громницею на середині світлиці ставили крісло. Усі члени родини по черзі на нього сідали, і мати «обпалювала» кожному на голові кінчики волосся навхрест, а потім тричі обводила громницею круг зліва направо. Це мало берегти людину від грому, допомогти не боятися грози із градом і раптовими блискавками, які можуть спіткати когось у полі чи на «гряді» (на пасовиську), де діти пасли худобу.

Коли цей обряд був завершений, батько брав громницю і випалював хрест у центральній частині сволока (балки під стелею). Він мав захищати домівку від нещастя та несподіваного грому під час літньої грози. Адже тоді сільські хати були покриті стріхами, і люди дуже боялися стихійних лих. Хрести випалювали також на обрамленні вхідних дверей – вони мали оберігати від нечистих сил. У ті часи планування інтер’єрів було таким: одразу за дверима до світлиці був вхід на запічок, де селяни спали взимку. Нечиста сила могла туди стрибнути, але громничний хрест на дверній коробці захищав хату від неї. Це також стосувалося «заздрісних очей» сусідок, і взагалі магії шептух, які лікували людей по селах замовляннями. Громничні хрести зупиняли магію і не давали доступу до родинного гнізда.

Тадей Карабович

Громницю обв’язували клоччям льону і прикрашали миртовою галузкою. Клоччя залишалися після підготовки льону до прядива, а згодом – після ткання полотна на верстатах. Фактично це – символ майбутнього одягу, який жінки виготовляли власноруч: сорочок з льону, штанів, спідниць, полотна на рушники тощо. Отже, посвячене на громниці клоччя – це немовби антропологічне нагадування про аграрність сільської культури та побуту українського надбужанського села.

Льон із посвяченої громниці протягом усього року допомагав лікувати недуги, зокрема хворобу, яка називалася над Бугом «роза» (чаклування). Тоді льон пучками спалювали над хворою людиною вогнем із запаленої громниці. Натомість мирт символізував весільні вінці, які тримали над молодою парою, яка, своєю чергою, під час вінчання також тримала палаючі свічки.

Громницю ставили на вікно під час грози або пожежі в селі. Запалювали її також, коли виникали труднощі при пологах та при чорній хворобі (епілепсії). Свічку подавали людині, що помирає, аби стрітенський вогонь перевів її до загробного світу «в мир». Натомість душі, яка летіла до неба, громничний вогонь допомагав зустріти суд Господній. Коли хтось помирав без цієї свічки в руках, люди переповідали, що він, певно, мав багато провин. Також шкодували, що не встигли подати запалену громницю людині при смерті. Тому її завжди тримали під рукою. Почесне місце свічки було у святому куті за іконою Богородиці, «бо це Богородиця принесла Христа до храму» (Голя, Кропивки).

На Стрітення люди спостерігали за природою. Вірили, що ясна і тиха погода віщує добрий урожай, і що «бджоли у червні будуть роїтися». Вулики тоді мали вигляд колод, які вішали на деревах у лісі. Вітер на Стрітення був поганою ознакою – віщував холодне літо. Відлига означала: «чекай пізньої весни». Одне з відомих загальноукраїнських стрітенських прислів’їв, записане говіркою в селі Голя Володавського повіту від Віри Климчук у 1990 році, звучить так: «Як на грумниці пєвень нап’ється вудиці то на Юрія вуол ни наїсться травиці». Тобто відлига серед лютневої зими, на Стрітення, не сповіщала теплої ранньої весни, адже День святого Юрія випадає у церковному календарі 23 квітня (6 травня).

Поділитися:

Схожі статті

Українське поетичне слово – у виконанні підляських дітей

Людмила Лабович ■ ПОДІЇ ■ №18, 2024-05-05 18 квітня в Більську Підляському відбувся щорічний Воєводський декламаторський конкурс «Українське слово», який організував Союз українців Підляшшя,...

Лавреати Підляської науково-літературної нагороди за 2023 рік

Підляський науковий інститут ■ Cпонсорована стаття ■ №52, 2023-12-31 Метою Підляської науково-літературної нагороди є промоція української мови та культури Підляшшя шляхом вшанування та нагородження...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*