Домінік Щенсни-Костанецький

Polskojęzyczna wersja – tutaj

Вступ

У січні я вперше в житті відвідав Одесу. Це – надзвичайно гарне місто, і Леонід Утьосов мав рацію, коли співав “О, если б вы знали, как дорог у Чёрного моря открывшийся мне в цветущих акациях город…”. Щоправда, квітучих акацій не було, оскільки це не та пора року, але птахи, яким, мабуть, вже усі пори року перемішалися через високі температури, співали досить vivace.

Яким же було моє перше враження від походу y забудований простір старого міста? Якщо б додати димарі від фабрик, вирубати платани та розрівняти територію – то ми потрапимо на вул. Пятриковську в Лодзі, щоправда із трохи нижчою забудовою, але все ж. Завдяки такій схожості з третім містом Польщі тут можна відчути себе як вдома, хоча варто не забувати, що ця схожість ґрунтується, якби парадоксально це не звучало, на прив’язці до дивної архітектурної еклектики, що поєднує в Лодзі зразки західного класицизму та неоготики. В Одесі це замінено елементами візантійського стилю із важким присадкуватим стилем імперського будування, російською візитівкою від Варшави до Владивостокa.

Ще однією важливою особливістю історичного центру (у випадку Одеси історичність означає період до Першої світової війни) є відданість гіпподамовій системі. Однак мережа вулиць зосередилась у двох чотирикутниках, що сходяться під прямим кутом. Невже забудовники планували і наглядали за будівництвом міста з двох різних напрямків, так зрештою і не зійшовшись у одній точці? Зовсім ні. Перлина Чорного моря виникла ніби будучи залежною від свого прізвиська, тобто vom Wasser aufs Land, від моря до навколишніх пагорбів. Таким чином, за відправну точку було взято берегову лінію, а не штучно окреслену систему абсцис та ординат.

Польська Одеса – генеза та загальний характер явища     

Протягом усього періоду розквіту міста (тобто до Жовтневого перевороту) поляки – разом із росіянами, євреями та українцями – становили надзвичайно важливу спільноту, водночас будучи мостом між чорноморським Вавилоном і національною культурою та суспільним життям. Відносини такого характеру проникли у колективну свідомість тонко, але вагомо.

Істинність вищезазначеної тези підтверджують такі перші факти, що спадають на думку: по-перше, цей топонім з’являється у назві „Одеських сонетів”; по-друге, у „Землі обітованій” Моріц Вельт перераховує одеські фірми, які, на його думку, збанкрутують через підвищення цін на бавовну; по-третє, Станіслав Вокульський, герой повісті “Лялька”, розповідає пані Ставській анекдот про двох друзів, які, вирішивши відвідати один одного, розминулись у дорозі: один із них жив у Тобольську, а другий – в Одесі. Звичайно ж, такі літературні алюзії – як голка в сіні. Проте, мова йде не про якусь графоманію, а про найвагоміші твори польської літератури.

Ми вже згадали про роман „Земля обітована”, події в якому розгортаються у польському Манчестері. Одеса і Лодзь мають багато спільного, про що вже згадувалось на цих сторінках, тепер є можливість детальніше розглянути цю тему. Отже, так само, як Лодзерменшем називали певний тип мешканця у Королівстві Польському, тобто часто мова йшла про іноземця, капіталіста, який не дуже переймався великими ідеями, хоч і не був позбавлений приємних манер, а може навіть і альтруїстичних поривів – таку схожу постать ми можемо знайти і в Одесі.

Проте, складається враження, що, на відміну від євреїв, греків чи італійців, тогочасні поляки були зліплені з іншої глини. Я поясню: наші предки увійшли в XIX ст. як суспільство, успадковане від Речі Посполитої – держави, у якій чисельна шляхта здобула повні політичні права та культурну гегемонію. Найбільш кмітливі представники походили саме з цього прошарку. Ставши капіталістами, вони здебільшого все ж зберегли свій давній, шляхетсько-аристократичний етос.

Польська Одеса – письменники

Трохи на противагу усьому сказаному вище варто прояснити часто повторювану історію про трьох національних пророків, імена яких пов’язані з містом. Почати треба з найпростішого питання, пов’язаного із Зиґмундом Крашинським: поет тут взагалі ніколи не бував! Із Словацьким у свою чергу виникає така проблема, що – як свідчить народна легенда – він мусив приїхати на запрошення Зенона Беліна Бжозовського на запрошення до палацу, що був збудований … після його смерті. Єдиним справжнім “одеситом” серед великих представників Романтизму залишається Міцкевич.

Із вагомих слідів, залишених його перебуванням тут у 1825 р., в межах міста мені вдалося відстежити три: пам’ятник (цілком вдалий у порівнянні зі страховиськом у Вільнюсі), Товариство польської культури, що діє й донині та носить ім’я нашого великого співвітчизника, і, нарешті, меморіальна дошка на будівлі Рішельєвського ліцею, у якому відносно молодий Поет, якому тоді і 30 років не виповнилось, мав викладати літературу. Цього ніколи так і не сталось, хоча і є факти про те, що кілька місяців Міцкевич таки мешкав у цьому будинку.

Однак, ті, хто розраховує на багаті враження від перебування автора в Одесі, а відтак і на розповідь про містобудування чи соціологію, будуть розчаровані. Особливу прикрість у цьому контексті становлять “Одеські сонети”. Незважаючи на обнадійливу назву, ці – часто натхненні Петраркою твори – становили собою роботи, в яких поетична тематика представляє собою опис особистих захоплень, що супроводжують стосунки з різними жінками.

Знавці творчості Міцкевича намагалися знайти серед цих жінок справжні “симпатії” Поета, деякі з яких могли у той час перебувати в Одесі, що, однак, не змінює суті справ. Незначні примітки містяться у листах Пророка, проте їх аж … сім, один з яких становить рядок тексту! Слід визнати, що як на майже восьмимісячне перебування у чужому місті, спогадів про нього катма.

Набагато більший зв’язок між Одесою та польським літературним життям простежується у випадку Ярослава Івашкевича, який подорожував тими краями наприкінці Першої світової війни і якого відкликали до Вісли із здобуттям незалежності. Пізніше секретар маршалка Ратая провів тут лише кілька тижнів, але саме для нього Одеса стала місцем, гідним літературного твору, що вилилось у форму потужного роману. Йдеться про видану за часів Польської Народної Республіки “Честь і славу”, екранізовану К. Куцем у семисерійному фільмі, дія в якому розпочинається з опису околиць відомого оперного театру.

Польська Одеса – купці

У цій частині варто поговорити про іншу, цього разу вже не напівфантомну групу, а все ж таки справжнє польське середовище. Мова про людей, які поєднували риси колишньої шляхти та поміщиків (у розумінні цього терміна для ІІ пол. XIX ст. з домішками буржуазних новинок), які тільки почали з’являтися.  

Хорошим прикладом цього соціального явища можуть виступити сім’ї Собанських, Беліна Бжозовських та Потоцьких. Представники усіх трьох (одна з яких належала до строгої аристократії в розумінні проф. Терези Зелінської) отримували свої прибутки від величезних маєтків, на полях яких вирощували українське зерно чудової якості. Одеса з її можливостями виявилася для них чимось більшим, ніж земля обітована, адже стала такою, якою могли побачити місто на Ясені новоприбулі з Саксонії німці. Народження та розвиток “перлини Чорного моря” – за умови правильно побудованої “бізнес-моделі” – викликають асоціації із виграною лотереєю. Раптом на відстані 200-300 кілометрів від місця вирощування з’явився неоподаткований канал збуту!

Палаци і склади із зерном з’являються як гриби після дощу (дещо сучасніші зерносховища і досі є вітриною Одеси). Варто зазначити, що це явище не обмежується фінансовою елітою Російської імперії. Тут як ніде в іншому місці націоналістичні забобони не відігравали значної ролі, принаймні певний час…

Чи присутність зернових магнатів не суперечить моїй попередній тезі про некупецький образ польської діаспори? Лише незначною мірою, та й то це стосується радше дружніх форм, а не глибоких розумових навичок, про що свідчить ставлення до торгових обов’язків з точки зору крайньої необхідності, а не захоплюючої пригоди.

Польська Одеса – архітектори

Настав час згадати тут імена Льва Влодека та Фелікса Гонсьоровського, якщо хочемо зберегти ієрархію заслуг або ж у іншому порядку, якщо прагнемо залишитися вірними хронології. Не буде великим перебільшенням сказати, що виглядом своєї старої частини Одеса у 1/3 завдячує саме цим архітекторам, загальна активна діяльність яких припадає на 1848-1914 рр. (?). Другу дату ми позначаємо знаком запитання, оскільки в літературі немає єдиної думки щодо того, коли Влодек помер.

Оскільки спроектовані ними будівлі не заховалися у одному спільному кутку, прогулюючись одеським історичним центром, ми щоразу з ними зіштовхуємося. Отже, бажаючи повернути із Преображенської – це ніби хребет міста – праворуч, на Дерибасівську sub jove frigido, ми можемо пройти прекрасно оздобленим пасажем авторства Влодека. Прямуючи далі, в бік моря, проходимо повз готель Великий Московський, потім повертаємо ліворуч на вулицю Гаванна і менш ніж за 100 метрів минаємо малобюджетний прибутковий будинок – усе це Влодек.

Однак мабуть найпопулярніша будівля, що вийшла з його дошки для креслення все ще попереду! Вона знаходиться за адресою вул. Гоголя 7, будинок Фальц-Фейна, більш відомий як “Будинок з Атлантами”, біля якого навіть не у туристичний сезон хтось постійно фотографується. Така народна назва пояснюється тим, що на одному з його кутів розміщено скульптури двох чоловічих фігур, які підпирають на плечах та підтримують руками земну кулю. Як жартують місцеві – я це чув на власні вуха – це єдині мешканці міста, що не крадуть. Не через чесність, а тому, що у них зайняті руки і немає кишень.

У той же час Гонсьоровського стає більше ближче до порту. Обійшовши Монумент апельсину, ми спочатку бачимо монументальний палац, спроектований для вже відомого нам Бжозовського. У цій резиденції (вона становить композиційне доповнення палацу Воронцова) мешкав свого часу позбавлений влади перський шах і саме його ім’я, а не польського власника, дійшло до нас у народній назві цієї будівлі. У наш час – sic transit gloria mundi – власність належить одному з українських олігархів.

Проходячи повз бюст Пушкіна, що витріщив очі, немов не вірячи, що він стоїть перед українською, а не російською міською ратушою, ми підходимо до будівлі Археологічного музею (там, нібито, є пам’ятки скіфської культури!), а потім повертаємо праворуч і завершуємо нашу прогулянку перед оперним театром. Не варто підкреслювати, що Гонсьоровський також долучився до цих двох проектів… Так! Цей надсучасний, з опаленням взимку та системою кондиціонування влітку, красиво оздоблений будинок, про який говорили, що тут представляють опери одразу після їх прем’єри у Ла Скала, був створений спільно з польським архітектором. 

Через коронавірус шансів потрапити на виставу у нас немає. Але пандемія колись закінчиться. А я сюди точно повернусь. Також і через прихильність до мешканців міста, які вшанували Президента Польської Республіки – Леха Качинського – іменем однієї з вулиць та пам’ятною дошкою.

Поділитися: